Життєві історії та історії кохання читайте онлайн за одну гривню
Історії з життя українців

Хочу розповісти про одну жінку, її звати Олеся. Зозуля накувала їй 63 роки. Життя прожите, промайнули літа, а спогади лишилися.

– Я думала, ти хоч щось пам’ятаєш… А нашу маму Віру пам’ятаєш? А сиротинець? ...

Тридцять п’ять років – не такий уже й пізній вік, щоб можна було зневіритися в людях, але Оксана не раз розчаровувалась, серйозно, глибоко.

Світлана поспішала на святкову лінійку з нагоди останнього дзвоника...

– Ти як більше любиш – одразу гірку правду чи мовчатимеш, поки вони самі не дізнаються?

Подруга запросила Настуню зустрічати Новий рік до себе додому...

За живих батьків Люся змалку зростала в сиротинці. Батьки пиячили, про дітей не дбали...

Сергій часто прокидався серед ночі з думкою: «Забув матері зателефонувати».

На поличці, у кришталевій цукерниці, лежало два квитки на новорічну виставу до цирку...

Від любові до ненависті – один крок! І це – свята правда!

… люди охочі до пліток, із задоволенням перемолотять чужі кісточки…

Віра Миколаївна понад сорок років пропрацювала вчителем української мови та літератури. Любила і свій предмет, і свою професію.

Якось в одному селі поширилась звістка про те, що опинилася поважна Йосипівна зовсім неочікувано у свої 62 на пенсії.