Якщо хтось вас переконує, що заздрість буває білою, чорною чи кольоровою, не вірте!

Наталя ловила себе на думці, що останнім часом частіше згадує минуле.

Однокласники знали, що в Лесика немає батька, точніше, він десь є, але не з Лесиком, не з його мамою...

…Всю ніч Ольга бачила сон: заходить вона до церкви нареченою, у білій довгій сукні стоїть між

Кому яке діло до чужого тіла, до чужих дітей, до тимчасових кавалерів?! Вони ж не приходили Мальвіні бавити доньок

Вона була найвродливішою у дворі, у класі та на паралелі. Її блакитні оченята випромінювали особливе сяйво...

. У часи молодості Антонія Петровича усе було навпаки: чоловіків намагалися ошляхетнити одягом, підкреслити елегантність і стиль.

Тобі незабаром п’ятнадцять років, ти такий дорослий і розумний – усе вмієш. Змайструй мені кораблик щастя...

– Я не зможу полюбити цю дитину!
У голосі Віри Миколаївни – метал і непримиренна ворожість. Холод. І… розпач.

«Хіба можна бути такими довірливими та необачними? – думала Софія. – Зі мною не може трапитись такого.

Оксана давно мріє стати матір’ю. Та, на жаль, Господь уже 10 років не посилає їй цього благословення.

Ти так любив… Ні, ти просто обожнював, коли я брешу… І навіть більше, ніж мене, любив мою брехню.

Вирізнявся Сергій тим, що лупив однокласників за першої ж нагоди. Без найменшого приводу...

– Оце щоб ти знав: рід наш походить від козацького характерника Пугача, який умів кров зупиняти магічними замовляннями ...

Переповнені потяги місцевого сполучення ледь вміщали тих, хто вбачав єдиною нагодою вирватися з ворожої пастки на терени материкової України...

Валя ще зі шкільних років мріяла про чоловіка, цілковиту протилежність своєму батькові, а знайшла такого ж самого.

Собака підвівся і сів, наче чекав команди. Він не зводив з мене розумних карих очей і ніби запитував: що далі?

– Дурні, ви не розумієте! – ображено копилила губи, коли хлопці почали сміятися. – То ж наше, прадавнє! От піде людина з життя, а співанки залишаться!

– Не зв’язуйся, чоловіче, з тими силами, що тягнуть до пекла навіть словами, бо вони не дрімають...

Орест стояв, засунувши руки в кишені, біля високої огорожі. По той бік давно не фарбованої сітки бігали діти.