РЕВАНШ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

З поразкою важко змиритися. Не має значення, у чому ти її отримуєш. У спортивному поєдинку чи в службовій кар’єрі, у супереч­ці з приятелем чи недругом, у боротьбі з поганими звичками своєї дитини чи навіть із власними. Часом потрібно знову зібрати сили й далі йти до мети, якщо вона шляхетна. Але бувають ситуації, коли варто гідно залишити поле бою, не прагнучи отримати реванш, який може створити значно більше неприємностей, аніж сама поразка.

Лариса не погоджувалася з останнім твердженням. Щоразу, коли згадувала про пережиті у школі приниження, у думках виринало: «Ви ще пожалкуєте про це! Я доведу вам…». А далі в уяві жінки поставали різні сцени з майбутнього, у яких вона й однокласники змінювали ролі. Наприклад, вона – шановане всіма медичне світило, яке врятувало сотні чи й тисячі життів, а хтось із них – потенційний пацієнт у довжелезній черзі до її кабінету. Чи, припустімо, Ларисі доручили очолити податкову інспекцію в їхній області – тут узагалі немає меж фантазії! Ось вони, зарозумілі дітки своїх багатеньких татусів і матусь, на колінах перед нею, благають, аби врятувала їх від краху! Найнижчий ступінь її помсти – крісло директора школи, до якої щоранку йшла, як на каторгу. Що ж, у ньому також можна потішитися владою над своїми шкільними «друзями», що приведуть своїх нащадків на навчання в її(!) школу.

Лариса мріяла про мить свого тріумфу не один рік, уявляла обличчя недругів, їхні здивовані очі. Це мало статися під час наступної зустрічі однокласників. Можливо, ті, хто першим запровадив цю традицію, і справді мали на увазі обмін тільки позитивними емоціями: люди зустрічаються зі своєю юністю, діляться здобутками, дякують наставникам за науку. Нині ж це часто демонстрування матеріальних і кар’єрних досягнень. І так вважає не лише Лариса. Після школи жінка підтримує спілкування лише з Вандою, яка була не просто однокласницею, а й вірною подружкою. Отож Ванда думає так само. На першу зустріч вона вирішила не йти.

– Поприїжджають машинами, які куплені за кошти їхніх багатеньких предків, а корчитимуть із себе Біла Ґейтса, нібито самі чогось варті. Мені ж немає перед ними чим хизуватися – місяць, як на роботу після вишу влаштувалася: посада маленька – помічник бухгалтера, зар­платня ще менша, проігнорую цю зустріч, – ділилася своїми міркуваннями в телефонній розмові з Ларисою, яка в той час перебувала на Крайній Півночі.

Які вітровії занесли Ларису з півдня України в засніжену тундру? Самолюбство, честолюбство, гордість, прагнення відплатити за роки принижень – усе те, що керує нами і в добрих, і, на жаль, доволі часто в поганих справах.

Лариса, звичайно, не мала наміру чинити над своїми кривдниками фізичну розправу – навпаки, хотіла остаточно вразити їх зверхньою милостивістю, але спочатку вона продемонструє свою вищість над ними тим, що має для них найбільшу вартість, – матеріальними статками.

У ті часи пересічному громадянинові нелегко було потрапити на заробітки за кордон. І бюрократична тяганина з оформленням документів, і відсутність фінансових можливостей ставали часто непереборною перешкодою на цьому шляху. Для Лариси, яка щой­но закінчила торгівельний технікум (інститут залишився у мріях, бо росла без батька, у сім’ї ще з двома меншими сестричками), дорога простяглася у протилежному напрямку.

Того літа після п’ятирічної відсутності в гості до матері завітав рідний брат. Він, як і багато хто з українців, змушений був у пошуках кращого життя покинути свою Батьківщину. Людей обурювало те, що на такій щедрій землі, так важко працюючи, живуть більш ніж скромно. Преса, телебачення пропагували переваги «радянського раю», а для більшості його мешканців згущене молоко, шоколад були нечуваною розкішшю, автомобіль і поготів. І тут раптом з’являється шанс на гідне життя – робота на Півночі. Так, умови там нелегкі, але ж і зарплатня в рази вища. А хіба тут не гробить здоров’я на полях і фермах, де левову частку роботи виконують вручну? І день ненормований – від сходу сонця і до пізнього вечора. Тож їхали за багато тисяч кілометрів від дому. Дехто згодом забирав туди сім’ю, а хтось створював там нову. Ларисин родич, оселившись у місті, яке тепер називають газовою столице...

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії