Сумне видовище нашого сучасного існування. Але сад щороку обдаровує цей світ яблуками, грушами й сливами.

Олені було сорок два. Вона працювала диспетчеркою вже понад десять років і знала своє місто так, як хіба що хірург знає будову людського тіла.

Дочекалися того віку, коли можна спакуватись і переїхати на дачу. Добре, що вистачило розуму колись не продавати той клаптик батьківської землі.

«Яка красуня, – у приємному чоловічому голосі відчувалось захоплення, – помирає. Як жаль».

– Він був одружений. Я кохала його багато років. Він мене теж. Але сім’ї не залишив.

В Інни за тиждень день народження. Не те щоб це була якась кругла, ювілейна, дата, лише тридцять два роки...

Якби ж то справді ми працювали в цирку?! Тоді все було би цілком закономірно. Але ми працювали в одній нудній конторі...

У будинку № 12, на сьомому поверсі, у двокімнатній квартирі жив Богдан. Йому було двадцять чотири роки...

Якщо хтось вас переконує, що заздрість буває білою, чорною чи кольоровою, не вірте!

Наталя ловила себе на думці, що останнім часом частіше згадує минуле.

Вирізнявся Сергій тим, що лупив однокласників за першої ж нагоди. Без найменшого приводу...

– Оце щоб ти знав: рід наш походить від козацького характерника Пугача, який умів кров зупиняти магічними замовляннями ...

– Дурні, ви не розумієте! – ображено копилила губи, коли хлопці почали сміятися. – То ж наше, прадавнє! От піде людина з життя, а співанки залишаться!

– Не зв’язуйся, чоловіче, з тими силами, що тягнуть до пекла навіть словами, бо вони не дрімають...

Світлана показувала колежанці фотографії свого брата Гордія, айтішника, який став оператором безпілотних літальних апаратів.

– Бабусю, а ти чого в мене така? – неочікувано запитала Анжела. – Така… якась… не така…

Катерина стояла біля вікна, вглядаючись у темінь, наче чекала звідти відповідь на свою безпорадність...

Останньою мізансценою стосунків Кароліни і Сергія стала купівля вишиванки. У Кароліни ніколи не було власної вишиванки.

Зима 2024-го. Місто, яке тримається на нервах і генераторах. Удень життя тут ще схоже на мирне...

Настя ніколи не виносила сміття затемна. Вона не свистіла й навіть не насвистувала відомих мелодій ані вдома, ані на вулиці.