ЗА ЧУЖІ ГРІХИ

Кре-ко спостерігала за цим і таки втрутилась, кричачи на тата:

– Мамо, а ти не виправдовуйся, візьми мітлу й заціди йому межи очі! Щоби знав, як лізти у жіночі справи! Або взагалі не годуй його, такого сиромудрого!

– А ти собі морду заткай, бо я тобі її розіб’ю, коли ще будеш до мене пискувати! – огризався тато і далі жбурляв усе в смітник.

Отаке враження створилося у Кре-ко про подружнє життя. Саме цю історію вона розповіла Н-цю, коли вони вже сиділи в каварні. Н-ець усе те слухав і був щиро вражений, що у подружжі може бути така дикість. В його родині такого не мог­ло бути!

– Я би собі ніколи такого не дозволив! Якби у мене була дружина, я б допомагав їй чим міг! – неоднозначно висловився Н-ець, пристрасно вхопивши руку Кре-ко.

Тут уже все було зрозуміло – він проявляв знаки уваги й не ховався зі своїми намірами. Ні, він не подобався Кре-ко ні як чоловік, ні як приятель. До того ж проб­лемний. Не хотіла його ображати і з цього боку – каліка, ледве дає собі раду.

– Нам не по дорозі, вибач… – сказала Кре-ко і висмикнула руку, бо ж їй було неприємно, що долоня опинилась у міцній ручищі Н-ця.

– Зрозуміло. Тому що я каліка, так? – голос Н-ця був надтріснутий. Він вважав, що тільки через це Кре-ко не хоче бачити в ньому чоловіка, друга, цікавого співрозмовника.

– Ні, зовсім ні! Я справді думала, що тобі потрібна співпраця, а тепер-от збагнула, яка причина цього всього.

– Але ж у тебе немає ні хлопця, ні чоловіка? – допитувався Н-ець.

– Це не має значення. Бо я прийшла сюди лише заради співпраці. І твої милиці також тут – не причина. Повір мені, – намагалась усе згладити Кре-ко, – дякую за частування. Мабуть, піду. Дякую за спів­працю. Нам більше не варто працювати і зустрічатися.

Так було добре для них обох. Н-ець заспокоїться, перестане ображатись, а Кре-ко перемкне увагу на когось іншого, зніме із себе тягар неприємної розмови й отих з Н-цем стосунків співпраці. Зрештою, її завжди вельми дивувало, що чоловіки не розрізняють добре прихильне ставлення і симпатію. А вона якось так уміла просто бути доброю, уважною, приємною, але не звабливою. А Н-ець усе зрозумів не так… та ще й заакцентував на своїх ми­лицях…

Ліричний відступ про Н-ця. Походив він із порядної родини. Батьки і старший брат були цілковито здоровими, а йому під час народження пошкодили хребет. Став він калікою не зі своєї вини, а через лікарське чи акушерське недбальство. Ще коли Н-ець був маленьким, а потім школярем, часто допитувався у бабці, за чиї гріхи його так покарала доля. Чому всі в родині здорові, можуть бігати і ходити, а він ледве пересувається з двома милицями? Що на це могла відповісти йому рідна бабця? Їй було сумно і прикро дивитись на меншого внучка, але й причини вона теж не знала. Тобто причина була очевидна – не знала, чому так сталося і за які гріхи.

– У кожної людини на землі є свій хрест або маленький хрестик. Всі ми його несемо – хтось видимо, хтось у душі. Доля випробовує кожного. Хтось народжується здоровим, гарним і розумним, але через життєві негаразди спивається і помирає молодим. Ще хтось потрапляє в аварію, а хтось саме через вади знаходить у житті таке місце, де Господь допомагає йому бути потрібним для інших, а не гнати життям щосили.

Так, у цій філософії життя є чимало правди. Авжеж, воно не втішило Н-ця, але хоча б допомогло не зневіритись у несправедливості власної долі. Його бабці вже давно нема. І лише за кілька років після того, як бабця пішла до Бога, він довідався, що в молодості вона пережила війну, смерть первістка, поневіряння чужими кутками і важку працю за трудодні. Хоч була бабця жива-здорова, але життя добряче її випробувало на міцність, і душа в неї була добра, однак доля покалічена.

– Що ж, живу далі! За чужі гріхи чи заради нових випробувань, допомагаю собі й іншим, – вирішив Н-ець і взявся до справи. Бо робота сама себе не зробить, а гроші самі себе не зароблять. Номер телефону Кре-ко він видалив зі свого телефона і перегорнув цю сторінку. Те саме зробила і Кре-ко, хоча, коли випадково десь зустрінуться на вулиці, то привітаються, бо ж не мають образи одне на одного. Просто таке життя, нічого особистого.