Так, я молода й дипломована спеціалістка. Працюю в містечку, а на роботу щодня ходжу пішки.

Отак живеш собі, нікого не чіпаєш, аж раптом дізнаєшся, що ти не така, як більшість жителів планети Земля...

Мені було майже дванадцять, коли тато спакував свої речі й пішов із дому.

Донька не знаходила собі місця, обдзвонюючи родичів, знайомих, сусідів – усіх, хто був у списку її телефона. Ніхто батька не бачив і не знає ...

Давно це було. Тоді, коли їжу готували в печі, а про електрику і газ навіть не знали.

Того пізнього вечора після роботи Євгенія ще пішла в супермаркет, згадавши, що вдома немає хліба...