Незважаючи на те, що нам уже минув п’ятий десяток, Аллочка й досі має вигляд звабливої юнки, здатної крутити голову чоловікам.
21
«Швидка» не встигла довезти маму до реанімації. Жінка віддала Богові душу ще в дорозі. Батька змогли врятувати…
У моїй душі не встигло визріти почуття вдячності та свята, бо за тією високою оцінкою навздогін чую поблажливе «Але й ти, на жаль, не Лорелей!».
Завжди й усюди поспішати – це було життєве кредо бабці Ольги. Дрібненька, тоненька, личко – мов печене яблуко...
Райка любила дітей, чекала на них і сумувала за ними, коли вони довго не приходили. Але більше за всіх Райка любила вуйка.
Він знову їй зателефонував. Розповідав, як сумує без неї і яка вона чудова....
– Мамо, тату, можете привітати мене. Я одружуюся… – ще з порога сповістив новину молодший син Михальченків Дмитро.
Присвячено воїнам УПА, що сформувалась і виникла задля захисту місцевого населення від свавілля гітлерівських та радянських окупантів.
– Ви ж чудово розумієте самі, чому обираєте таких чоловіків! Подібні до тата?
І чого він, кандидат наук, зразковий сім’янин, улюблений зять професора Ізотова, весь день діставався в це забите село...
Чому Одарка терпіла це? Спершу тому, що кохала чоловіка і вірила: усе колись зміниться...
– Бо треба було таки йти за Андрія! – коментувала мама кожен рух Марини. – Але ж ти не хотіла мене слухати.
– Це весілля відбудеться лише через мій труп, – категорично сказала Людмила своїй вісімнадцятирічній доньці.
Яриха молиться і клене, клене і молиться. Просить Матку Боску, всіх святих дати трошка сонця, щоб хоча б город попритати до воранки...
24 лютого все змінилося. Вибухи, сирени, тривожні новини… День за днем, тиждень за тижнем...Наталка обрала свій шлях.
Вчепившись за рукав пошарпаної сорочки, Максимко намагався відтягнути батька від дерева.
Бабу Шуру Люська трохи побоювалася, бо хоча вже й прожила чверть віку, вийшла заміж і надбала двох малих писклят...