ГАННА

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ганна пила. Пила змолоду. Усе, що заробляла, витрачала на горілку. Ніщо в житті її не цікавило – тільки чарка. За пляшку самогону готова була працювати весь день.

Ні батьки не могли вплинути на Ганну, ні чоловік Іван. Він соромився дружини, вмовляв, лаяв, бив кулаком по столу і погрожував забрати сина і виїхати з Вербівки. Івана поважали, знали в районі як найкращого комбайнера, його фото щороку вивішували на дошці пошани. Та не витримав він: чи то серце зупинилося, чи то отруту випив, аби вже не мучитися.

А Ганна пила. Не горювала. Похорон, поминки – тільки нагода випити.

Сиротою за такої матері залишився хлопчик Сергійко. Він звик бачити маму нетверезою, але однаково тягнувся до неї.

– Мамо, не пий.

– Не буду.

– Обіцяєш?

– Обіцяю.

– Я люблю тебе.

– І я тебе, синочку.

А наступного дня все повторювалося знову.

Дідусь Максим і бабуся Галина, батьки Ганни, взяли хлопчика до себе. Роки пропливали над Вербівкою: зими вкривали хати пухкими шапками, весни омивали землю росами, літа розчісували вітрами зелені кучері, і тільки осінь нагадувала: все має початок і кінець.

Сергій виріс. Вступив до Київського університету, але часто навідувався додому: сумував за дідом і бабою, за вербами над ставом, за бузком біля воріт. Снилися йому ті місця постійно.

А Ганна все пила. Не помітила навіть, як син виріс і залишив село.

В один рік відійшли у вічність Максим і Галина. Але Сергій уже не був самотнім: його підтримувала дружина Віра, а маленька донечка Лариса стала татковою радістю. Сергій, тепер уже Сергій Іванович, щомісяця переказував матері гроші, та все було марно. Город заріс бур’янами, хлів завалився, дах протікав. Ганна отримувала гроші та пропивала все до копійки.

У магазині горілки їй не продавали, тож жінка купувала самогон у «добрих» людей.

Якось Сергій зустрів односельця, той і каже:

– Твоя мати застудилася, лежить у нетопленій хаті.

Сергій зібрався їхати, та Лариса, почувши, зазирнула йому в очі:

– Татку, я ніколи ще не бачила бабусі Ганни. Візьми мене із собою.

Він мовчав хвилину, тоді зітхнув:

– Гаразд. Їдьмо.

Дорогою від траси до села Сергій розповідав доньці про своє дитинство: про те, як корови пас, рибу ловив, по гриби ходив.

Зайшли у двір. Пустка. Ні собаки, ні півня. Лобода та будяки вищі за коліна. Лише вузенька стежина вела до криниці. Хата осіла, дах протікав.

У темній кімнаті на ліжку лежала Ганна, накрита рядном, з-під якого виглядали брудні, давно не миті ноги. Волосся скуйовджене, під оком – синець. На столі – напівпорожня пляшка смердючої сивухи.

Жінка підвела голову:

– Що, прийшов? Почув, що мати помирає?

– Добридень, мамо. Я просто…

– Ага. Приїхав спадщину отримати? На тобі! – і показала дулю.

Лариса міцно притиснулася до батька.

– А навіщо ти мені крупи надіслав і куртку? – різко промовила Ганна. – Грошей більше переказуй! Мені ж на ліки не вистачає. Пенсія мала.

Сергій мовчав. Сльози текли його щоками. Чоловік узяв доньку за руку й мовчки вийшов з будинку.

Навздогін лунало:

– Грошей дай! Грошей!

Ганна прожила ще десяток років, так і не змінившись. Тихо померла уві сні. Хоронили її сусіди, за кошт сільської ради.

Сергій на похорон не приїхав.

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії