Кому яке діло до чужого тіла, до чужих дітей, до тимчасових кавалерів?! Вони ж не приходили Мальвіні бавити доньок

Вона була найвродливішою у дворі, у класі та на паралелі. Її блакитні оченята випромінювали особливе сяйво...

. У часи молодості Антонія Петровича усе було навпаки: чоловіків намагалися ошляхетнити одягом, підкреслити елегантність і стиль.

Переповнені потяги місцевого сполучення ледь вміщали тих, хто вбачав єдиною нагодою вирватися з ворожої пастки на терени материкової України...

Валя ще зі шкільних років мріяла про чоловіка, цілковиту протилежність своєму батькові, а знайшла такого ж самого.

Собака підвівся і сів, наче чекав команди. Він не зводив з мене розумних карих очей і ніби запитував: що далі?

Дзвінок матері застав Аллу в кафе, де вони з подружками пили каву й ласували тістечками...

Те, що Юстині було вже близько сорока, нікого не хвилювало. Хіба що її саму. Та ще її батьків, які час від часу нагадували про те...

Бабуся ще вранці видала наказ пильнувати квочку з курчатами, щоб зненацька сусідський кіт чи ворона із шулікою не вкрали малят.

Марго взагалі було не до всіх, бо в неї чергова невдача в особистому житті, тож не до розмов.

Ранкову тишу сколихувало ледь-ледь чутне сопіння. Льонько не поворушився. Прислухався. Ще мав час.

Сергій знову сьогодні прийшов нетверезий. Вже з порога, почувши лайку чоловіка та брязкіт перевернутого відра в коридорі, зрозуміла: їхній вечір добрим не буде.

Давно вже Леся не почувалася повноцінною жінкою, тільки мамою, актрисою, здобувачкою їжі...

Того вечора мені набридло слухати вуличних музикантів, хоча вони й надто вражали різноманіттям запозиченого репертуару.

Тепер у неї з Іваном четверо дітей. І всі рідні. Та різного віку.

– Людмило Миколаївно, вам заварити чаю? – Світлана, зовсім молода медсестричка, зі співчуттям подивилася на свою шефиню.

Мене завжди вабили кладовища. Вони – квінтесенція людських переживань, фінальна точка буття...

Олена отримала звістку про розлучення друга. Він тоді зник на декілька місяців.

Оксана була єдиною дочкою в сім’ї. Її любили, їй ні в чому не відмовляли.

Вероніка впевнена: щастя – це змога щодня, щомиті бачити над собою безмірне, глибоке небо й відчувати під ногами тепло своєї рідної землі