10
На порозі стояла дівчинка, дивилася на мене світло-сірими очима...
Равлик засинав, слухаючи розповіді про весну, коли стане тепло...
Я ж і справді вже давно доросла і маю право робити те, що хочу...
Надія вкотре згадує той чорний Святвечір і не може й досі оговтатися. П’ятнадцять років минуло відтоді, а в грудях і досі пече...
До вечора ходили травниці «по хатах», а як зійшли зорі – почали плавати поміж островів...
Якбись, мамо, знала, яке в мене горе, то би-сь передала зозулею соли
Усе таємниче завжди обростає здогадками, які перероджуються у брехню.
Мою, рідну. Надійку. Відшукайте її. Прошу вас. Останнє, що прошу...
– Сила полину береже дівочу цноту! А для травниць цнота вкрай важлива!
Наречений не повинен бачити весільну сукню до весілля. Погана прикмета...
Толик хукнув і вже було потягнувся до звабливої склянки...