ПРИКОРДОННИК

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Мене завжди вабили кладовища. Вони – квінтесенція людських переживань, фінальна точка буття, логічна завершеність і водночас надія на зустріч десь там, в інших світах. У мандрах я часто відвідую ці місця вічного спокою. Та серед усіх кладовищ, на яких довелося побувати, по-справжньому мене зачепило лишень одне.

Потрапила я туди рідкісного осіннього дня, коли дерева у променях охололого сонця палають жовтаво-багряним, а нагріте повітря тремтить у передчутті різкої зміни погоди і близьких холодів. Я пройшла крізь портал різьблених кам’яних воріт і завмерла, розтягуючи відчуття миті. Щоразу, ступаючи в оселю спокою, відчуваю тягучу суміш почуттів із захвату й умиротворення. Немов екскурсія на іншу планету, де ніхто не поспішає, все впевнено та надійно, де немає заздрощів і болю, туди, де всі спочили з миром. І не важливо, якого розміру плитою і хто привалений – усі рівні в цьому світі тиші...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!