ВЕСНЯНІ МЕТАМОРФОЗИ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Абрикоси в Бердичеві відцвіли, а вишні ось-ось вибухнуть молочно-білим цвітом. Усе навкруги оживає. Господь усипав землю бірюзою молодесеньких пагонів травички, поміж якої вже починають зирити в небо жовті квіточки кульбабок на довгих ніжках-квітконосах.

Весна! Вона пробуджує природу, підтверджуючи круговерть земного буття. Для людини ця пора року теж важлива: кров пульсує в жилах жвавіше, мозок, прокинувшись від зимової сплячки й отримавши велику дозу адреналіну, починає заново будувати свою нову химеру надії на щастя, бо лише весна стверджує, що життя вічне, а любов солодка, як мед.

Сьогодні вихідний. Зранку Натан Ісайович Гербах був у піднесеному настрої, бо готувався до цієї події, свого освідчення, вже давно, і ось тепер усе має бути вирішено остаточно й безповоротно.

Він ще вчора вийняв із шафи свій чорний габардиновий костюм, до якого не доторкався майже три роки, відтоді як не стало його дружини Рози. Роздивився, пригадав щасливі миттєвості життя, пов’язані з костюмом, приміряв штани – виявилися трохи послабленими в талії, випрасував гарненько. І вже розглядав себе в дзеркалі, пильно вдивляючись у своє відображення.

Натан Ісайович вгледів перед собою одягненого з претензією на парубка чоловіка, що на декілька десятків років заблукав у прижиттєвій сутолоці. На нього дивився витрішкуватими розумними очима з-під кошлатих брів сивочолий, з трішечки обрезклими щоками, м’ясистим, з горбинкою носом чоловік. У молодості золотаве волосся зараз було вицвілим до сивини й стирчало непричесаним пушком. Натан Ісайович плюнув на долоні, потім старанно приліпив чуб до білої у рудих пігментних плямах шкіри тім’я і задоволено всміхнувся сам до себе. Краватки він не носив, а ось жилетку, трохи потерту на злегка випуклому животі, одягав завше, бо лише вона була для нього обов’язковим атрибутом одягу, і в повсякденному житті, і на свята, беззаперечно підкреслюючи його вишуканість і національну ідентичність. Віддзеркалення йому сподобалося. Останнім штрихом наочності стала хустинка, що звабливо визирала загостреним білим краєчком з нагрудної кишені піджака. Потім чоловік прикрив невиразну чуприну чорним, у тон костюма, широкополим старомодним капелюхом і рішуче взявся за дверну ручку.

Донька Елеонора вже обридла Натанові Ісайовичу своїми по-жіночому розумними натяками на облаштування вдівцевого життя-буття. Вона, таткова улюблениця, бажала йому здоров’я і довголіття, аби й самій якнайдовше почуватися в цьому жорстокому світі дитиною. «Самотність чоловіка завше веде до втрати сенсу життя, – казала вона благальним тоном. – Хіба мало в нашому місті гідних вашому статусу жінок? Ви (вона завше зверталася до татка на «ви») лише озирніться навкруги, адже життя, сповнене див, вирує, а ви йому подайте знак, що ви є, що ви його любите, і воно обов’язково надасть вам ще один шанс бути щасливим».

«Ох, ці жінки… – думав він. – Так і намагаються не пранням, то катанням накинути чоловікові на шию шлею, щоби він ненароком не схарапудився або не впав у депресію».

З Олімпіадою Йосипівною вони познайомилися випадково, на Бердичівському фестивалі – показі собачої краси, який відбувався на території міського палацу культури просто неба, куди заради цікавості чоловік ходив щовесни. Свого собаки в нього ніколи не було, але любов до братів наших менших зберіг ще з дитинства, коли грався з цуценятами в селі, де вони всім сімейством влітку відпочивали.

Саме там, на фестивалі, Натанові Іса­йовичу сподобався неймовірної краси собака, що народився зі зморшками – шарпей. На господарку навіть не звернув уваги, бо песик незвичайної китайської стародавньої породи його просто зачарував. Він, мов схиблений, не відходив від цієї парочки – жінки й собаки, доки Олімпіада Йосипівна не відвернула його від любування твариною запитанням:

– Вам сподобався мій песик?

Натан Ісайович перевів погляд із собаки на жінку. На нього дивилися питливі, лагідні, сповнені любові очі вже немолодої жінки, одягненої в давнішнього покрою пальто з джерсі.

– Я в захваті від вашого друга. Це на сьогоднішньому показі найкращий собака, – на одному диханні вимовив схвильовано.

– Вам подобається ця порода собак? – жінка усміхалася...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!