ОБРАЖЕНА І ЗАГУБЛЕНА

Потайки від усіх: і від сина, і від численних кавалерів – Валентина почала здійснювати свою мрію. Знайшла таке житло, але там ще було роботи непочатий край. Та позаяк часу жінка мала доволі, взялась облаштовувати своє гніздечко. Грошей на ремонт завжди бракувало, але то був стимул працювати більше й не витрачати на дурнички. Уже кілька років поспіль Валентина проводила літо в місті, хоч колеги хвалилися світлинами з дорогих курортів. А вона не хвалилася нічим – тримала своє нове помешкання в таємниці.

Майстри там жили і працювали, все робили як слід. Гроші за ремонт Валентина переказувала їм на картки, а історію переказів зберігала в окремій папці. Суми надходили чималенькі. Окрім оплати праці, Валентина перекидала їм гроші на матеріали й доставку, а це також суми п’ятизначні…

Довірливі майстри все робили вправно і чесно. Квитанції з будівельного супермаркету складали в коробочку і залишали господині в новому помешканні. Ремонти помітно просувались, а гроші помітно зменшувались. Якщо раніше Валя могла собі отак без проб­лем шиканути і переказати кругленьку суму, то тепер зі скрипом стягувалась на необхідне.

Як на зло, почались у неї перевірки на роботі. Начальник визвірився і дорікнув Валентині, що вона не виконує своїх обов’язків, що може працювати краще. Вона ж не дурненька, сама знала, що шеф хоче виперти її – готує місце для своєї молодої коханки, піжониться, гонорується, вислужується перед міністерством.

Начальник Валентини ходив гоголем і навіть не підозрював, що вона знає про нього всі інтимні подробиці, та й про молоду коханку їй чудово відомо. А сталось це так, що її родичка мешкає в тому районі, де й начальник. І ще – як у фільмі якомусь – на поверх вище. Одного разу вони так собі сиділи, пліткували, говорили про життя-буття, про кавалерів, про зрадливих чоловіків… Родичка й розповіла Валі про свого сусіда.

Що ж, Валентині вистачило розуму не розповідати, що тим сусідом родички виявився її начальник. Але всі подробиці його походеньок, зітхань та нічних ліжкових поскрипувань вона таки запам’ятала добре!

Може, й так, але це не додавало впевненості в роботі, особливо у ставленні до начальника. Валя поводилась так, наче щось знала, і не боялася зверхнього погляду керівника. Він же ж також, як той лис: щось внюхав і тримався від Валентини на безпечній віддалі, але гонорари таки урізав. Отак вони й ходили як по тонкому льоду, чекаючи нападу і підступу. Непросто так працювати, коли тотальний контроль сидить у голові й свердлить дірки в мізках. А що ж іще робити? Куди піти? Де заробляти такі гроші? Отож!

Майстри тим часом вже квапили господиню з оплатою, бо наближалися свята. Авжеж, вони хотіли поїхати додому не з порожніми кишенями, тому нагадували їй про оплату щовечора. Так і не дочекались тих грошей, поїхали додому на тиждень із тим, що мали. Напередодні увечері, саме перед поїздкою, зі злості понівечили чимось гострим свіжу побілку і повиламували пластикову вагонку.

Валентина саме прийшла у свою нову квартиру, коли майстрів там не було. Її несамовито обурило те, що вони вчинили розгардіяш і розбій. Жінка довго не думала, викликала поліцію, сфотографувала все це і попередила майстрів, що «за таке хамство» не заплатить їм більше нічого! І якщо вони допоминатимуться про гроші чи шантажуватимуть її, вона має всі квитанції, перекази грошей тощо… а працювали вони в неї без документів.

Майстри вирішили закінчити співпрацю з неадекватною замовницею. Одного дня приїхали по свої речі, спакувались, зачинили квартиру і залишили ключ у сусідки, як і домовлялись. Ті немалі гроші, які була їм винна Валентина, побажали, щоби витрачала собі на ліки… (Чи справедливо це – а хто його знає?!)

Потім Валентина скаржилась родичці на тих своїх майстрів, які вони скотиняки і рагулі, як вона їм довіряла і як вони їй віддячили. Все обіграла так, що то ж
вони вимагали більше, ніж домовились напередодні. Про те, що вона не побажала їм платити обумовлену суму, не казала навіть сама собі. Бо й себе переконала, що з такими зв’язками і з вищою освітою не збирається нічого пояснювати якимсь там самоучкам, які ще й писки до неї порозтуляли…

Ремонт у новому помешканні Валентини призупинився на невизначений термін. На роботі почався зашквар і частіші перевірки. Начальник уже не крився зі своєю молодою коханкою. Тій дівулі облаштували робоче місце біля вікна. Нічого особливого вона не робила, бо й не дуже вміла, але всі носились із нею як із писаною торбиною.

Наступні вихідні Валя вирішила провести із сином та його родиною. І таки наважилась розказати й показати їм свою потаємну мрію. Привезла рідних у нову квартиру, з вікон якої виднівся парк. Слово по слову, і син довідався, що в мами почались фінансові складнощі. Запропонував закінчити ремонти, оплатив роботу майстрів і оселився там. А Валя там, де туристи галасують до пізньої ночі, де гармидер і лайка. Жінка нервово курила на балконі, зверхньо позираючи на галасливих туристів. Їй було про що подумати. Саме цієї ночі Валентина почувалась ображеною і загуб­леною. Не гріли її ні ті великі гроші, ані круті зв’язки, ні спомини про колишніх коханців. Тоді Валя була щасливою в тій крихітній кухоньці, коли тримала на руках маленького сина. Але то було так давно, наче в іншому житті. Тепер вона щаслива з того, що мешкає в середмісті.

Під її балконом туристи затягнули пісеньку «До тебе, люба річечко, ще вернеться весна. А молодість не вернеться! Не вернеться вона!». Що ж, варто пошукати якогось нового небідного друга, бо щось так сутужно і самотньо Валентині вечорами…