ПІДЗЕМНА ЧЕРНИЦЯ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Того вечора мені набридло слухати вуличних музикантів, хоча вони й надто вражали різноманіттям запозиченого репертуару. Звуки гітари з гучного динаміка проймали запріле повітря і здіймалися в небо, наче тантруючи й вивільняючи чиюсь мрію. А натовп, який зібрався довкола послухати веселі композиції і розважитися, підтанцьовував та підспівував в унісон трьом парубкам. Ті ж натомість заповзято заохочували публіку покласти щось на прожиття у футляр гітари, який лежав на асфальті, наче голодна паща якогось невідомого звіра.

Я поволі дибав вечірнім містом зі щоденним плином думок. Коли тобі за сорок, то часом жалкуєш за минулим і втраченими перспективами. Життя сприймаєш як довжелезний коридор з величезною кількістю різних дверей, у якому колись увійшов не в той отвір. І цей свідомо-несвідомий вибір вплинув на подальший етап. Звісно, завжди можна повернутися й обрати інші двері. Але зазвичай людина – то така лінива й боязка істота, яка обирає дивну, та нібито стабільну зону комфорту й регрес замість інших дверей, за якими чекає й інша реальність. Тож роки, десятиліття стікають, наче вода стіною, на плінтус марних сподівань, і ледь жевріє надія, що все станеться саме по собі.

Порівнюєш себе з однолітками, яких знав ще зі студентських років, і почасти ховаєшся в щоденному клопоті від невизначеного майбутнього. Намагаєшся увібрати у своє єство всі спектри гри сьогодення. А гра є! І заповзяті перегони політиків, і кульмінації цін та розпродажі торгівельних мереж, і велике різноманіття вартості лікарських засобів у фармацевтиці. І видозміна міста щоразу, коли до влади приходить новий мер…

А ще її гра… Вона… Моя кохана… Неймовірна і талановита. Яка кожною своєю роллю у виставах затягує мене все більше хтивим жіночим шармом у тенета спокуси та безсонних ночей. Коли бачу її на сцені, то спазм у горлі тисне аж до скронь! І за нагоди не дає вимовити жодного слова. А її пронизливий, вогняний погляд під час репетицій спопеляє мене вщент.

Вона – дивовижна акторка! А я – лише помічник головного режисера, тінь її величі. Підпасок мистецтва! Моє неподільне кохання вищить десь всередині тремкими акордами, наче у хлопчиську. А надто стає нестерпно, коли вона проходить повз, грайливо погойдуючи стегнами, налаштовуючи струни моєї душі на мінорну мелодію досі не визначених стосунків.

Коли я відчуваю її п’янкі чари, спостерігаючи із зали, як вона щоразу дивовижно та влучно перевтілюється в нову героїню, то для мене оживає простір, де вона грає. Він наче наповнюється фантомами, які мовчазно спостерігають і є першими суддями, допоки вистави не побачить глядач. І серед тих фантомів я наче бачу і поважних авторів п’єс, і знаних режисерів, і акторок, які грали певну роль задовго до моєї коханої. Тож під час репетицій я прагну захистити її, мою тендітну кохану, від осуду цих мовчазних свідків. Але ціпенію від межі, яка розділяє нас, – моє безпорадне кохання потерпає-комплексує від її талановитості…

Того ж таки вечора з невтішними думками я доплентався до підземного переходу. Зійшов униз і відчув наче якусь межу поміж життям зовні й тими, хто був тут, у переході, та мав свій плин повсякдення.

Я брів поволі, розглядаючи люд навколо. Хтось торгував овочами та зеленю, хтось пропонував придбати шкарпетки. Комусь було до вподоби гортати нові видання чи пошарпані фоліанти або розглядати мальовничі пейзажі невеличких яскравих картин. Хтось обирав новий футляр для мобільного телефона, а комусь було важливо придбати прикрасу на подарунок з напівкоштовного каменю.

Я ж натомість насолоджувався кожним кроком, бо поспішати було нікуди. Моя вередлива примадонна обіцяла зателефонувати після десятої. А вечір так не хотілося згаяти серед затхлих, перейнятих цигарковим димом шпалер. Я витяг за звичкою цигарки і закурив, на мить заплющуючи від блаженства очі.

Перше, що побачив, отямившись, – це витончена рука. Жінка у шматку чорної матерії стояла осторонь квітів, які продавали тут з різноманітним асортиментом, від граціозних троянд до ніжних гортензій. З-під темного савану жебрачки виглядали пасма смоляного волосся, куди наче випадково вдерлися білі нитки сивини. Збагнувши, що мушу якось діяти, я намацав у кишені кілька купюр та поклав на худорляву долоню. Жінка навіть не поворухнулася. Тоді я попрохав продавчиню квітів про жовту троянду і простягнув її м...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!