ВИЙШОВ З ДОМУ І НЕ ПОВЕРНУВСЯ

Вирішила донька поїхати на дачу. Це одна з небагатьох місцин, де батько може бути або де його могли бачити. Ну, донька – ще студентка, але не за роками доросла й порадна. Взяла ініціативу у свої молоді руки й у п’ятницю після лекцій вирушила на дачу. Прихопила зі собою капанки, одяг, змінне взуття.

Дача стояла на тому ж місці, всі вікна і двері були зачинені. Донька почала вистукувати – хтозна, може, батько усередині. А може, йому погано? Ніхто не озивався.

– Тату, відчиніть! Тату, ви тут? – майже кричала донька, вже гупаючи кулаком у двері.

На цей стукіт вийшов сусід. Здивувався, що донька його сусіда приїхала отак на вечір, сама і ходить довкола.

Дівчина тим часом відімкнула ключем двері. Переконалась, що в будинку нікого нема. Оглянула все. Ще більше здивувалась і вже вирішила повертатися – ну що ж тут ще робити? Зібрала в торбину кілька кілограмів своїх улюблених яблук «слава переможцям» і вже намірилась йти на автобусну зупинку.

Доньку покликав той самий сусід, який спостерігав за її неспокоєм. Він наче вагався і мав такий вигляд, ніби не знає, що робити, але ще раз назвав дівчину на ім’я і підкликав рукою до паркана.

Дівчина якось теж нерішуче метнулась то в напрямку зупинки, то до паркана сусіда. Але сусід упевненіше покликав  і почав чекати, коли та підійде зовсім близько.

– Вибач, не хотів створювати багато шуму, – пояснив сусід, – але бачу, що ти, бідна, метаєшся, місця собі не знаходиш. Батька шукаєш, так?

– Н-ну, так… а вам щось відомо? Він пропав понад тиждень тому. Мама побивається, щодня краплі від болю серці ковтає. Я також уже кілька разів у морзі була – нема там нашого батька… Ходила на упізнання… Жахливо там, паскудне місце!

– Ну, не переживай, Галю. З твоїм батьком все гаразд… Я не можу дивитись, як ти побиваєшся і шукаєш свого тата. Скажу тобі, де він, але мене не здавай, – сусід замовк, наче підбирав, що ж то сказати далі. – Знаєш, я так собі подумав, що твого батька недарма називають не Грицьком, не Григорієм, а таки Грішею. Певно, через те, що грішний він…

– Ах, та всі ми грішні, дядьку Семене! – емоційно випалила Галя.

– Авжеж, всі ми грішні, але ж не можна так зі своїми! Не можна! – якось багатозначно сказав сусід і зітхнув.

– То вам таки щось відомо? Скажіть, не мучте мене! Бо я втомилась не так від лекцій, як від пошуків батька і від невідомості, – чесно визнала донька зниклого.

– Словом, я би так не вчинив зі своїми. То неправильно! Так не має бути! – багатозначно промовив сусід, але далі вдихнув повітря і додав: – Батько твій мешкає в сусідньому селищі, в однієї жінки. Вони вже кілька років, як зустрічались. Та жінка й тут бувала. А тепер поїхав до неї.

– Але ж моя мама також тут бувала?! – нічого не розуміла донька.

– Ну, бувала. Але тепер усі з телефонами, можна попередити. Тому вони й не зустрічалися ніколи, – пояснив сусід.

– А й справді… мама завжди телефонувала, коли збиралась їхати до батька на дачу! – доньку осінило, як просто можна все в житті влаштувати!

– Отож! І батько твій, грішний Гріша, вирішив добре влаштуватися! Кілька разів казав мені, що набридла йому та жінчина опіка, що хоче нових емоцій, що донька вчиться, що в місті йому нема що робити. Егоїст він, е-го-їст!

Донька поверталась у місто зажурена і спантеличена. Вона довідалась адресу тої татової коханки, вирішила завтра ж
туди завітати, не сказавши нічого мамі. Галя відкрила для себе власного батька з такого боку, що й у фільмах не покажуть. Раніше вона й уявити не могла, що її простий батько-пенсіонер може таке утнути. Навалилося все: і його зникнення, і поява коханки (з’явилась, як полтергейст якийсь, бо ж була та коханка в його житті вже давно), і те, що він удома корчив зі себе такого порядного, тихого, навіть діловитого, а насправді жив на два будинки, на дві родини. Як то кажуть, і вашим, і нашим! Всюди йому добре, нічим не перейма­ється. А мама даремно так бавила батька все життя, котлетки йому смажила, за його здоров’я переживала! Ще б він так за мамою переживав…

Наступного ранку донька поспішно сказала мамі, що йде із друзями на культурний захід, який організували студенти їхнього факультету, а сама поїхала в те селище. Застала там батька за чищенням картоплі, а ту його жінку – за годуванням курей.

– Привіт, тату! Коли додому повернешся? – якось так театрально і без особливих передмов запитала дівчина.

– Галю, та нема мені що вдома робити! Зайвий я там! – батько навіть не здивувався, що донька знайшла його тут… Очевидно, знав, що тямовита дитина таки доведе справу з пошуками до переможного завершення. Про дружину навіть не спитав. Не цікаво.

– А мамі щось переказати? – донька подивилась на ту татову коханку і з огидою відвела погляд.

– А кажи що хочеш! Мені однаково! – махнув рукою батько, не припиняючи теребити картоплю. Гм, вдома він ніколи особливо не брався до «бабської» роботи, а тут, бачте, перевтілився!

Автобус тарабанив по ґрунтовій дорозі, а донька сиділа біля вікна й міркувала, що сказати мамі та як повідомити, що батько живий, здоровий та ще й задоволений життям! Не хотіла нічого вигадувати самотужки: ні про те, що він втрапив у халепу, ні про якісь придумані хвороби. А як же повідомити матері, що батько вже з іншою?! От халепа!

Хочете вірте, а хочете ні, але за місяць батько повернувся додому. Вигнала його та коханка. Мама втішилась, що чоловік повернувся. А донька пішла готуватись до заліків… І життя знову стало на рівні рейки.