ПОРТРЕТ ІДЕАЛУ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Дощ сипав з неба, ніби хтось зверху тряс старе решето. Але місту від того було не легше – асфальт блищав, люди бігли, ховалися у під’їздах, і тільки музика зі шкільного подвір’я прорізала цей мокрий шум.

Випускний. Остання ніч ди­тинства.

Федір стояв біля стіни спортзалу й дивився, як хлопці з його класу танцюють, як дівчата сміються, заливаються шампанським і блимають телефонами. Він теж колись так сміявся – ще до того, як Юлія навчила його мовчати.

Вона стояла просто під дощем – без парасолі, без страху. Дощ падав їй на во­лосся, змиваючи лак і блиск, а вона сміялася. Поруч двоє хлопців з парами, один з них нахилився до неї, щось шепнув, і вона схилила голову, наче слухала музику.

Федір бачив це здалеку, але кожен її рух різав його очі, як лезо.

Коли вона нарешті підійшла до нього, все навколо стихло.Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!