Роман любив своє поле. За ті десять років, що працював на ньому, вивчив кожну його сотку...

Влада – то солодкий дурман! Вона паморочить голову, відриває від реальності...

Юні наречені й справді милували очі. Він – гінкий, русявий красень з виразними чорними, як горобина ніч, очима, вона – синьоока, білолиця...

У погляді, зверненому до зловісного неба, і голосі жінки було стільки невимовного болю...

У тринадцять років з Маєю трапилося ще одне нещастя. Вона поверталася додому зі школи, коли на тротуар вилетіла автівка...

Чи виникало у вас бажання опинитися на безлюдному острові? Якнайдалі від людей і всього того, що з ними пов’язано?