ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
627Історії з життя
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Він любив ризик, крайнощі. Обожнював ходити лезом ножа.
– Життя без цього – сіра нудьга! – вкотре повторив, вмощуючись у кріслі й розгортаючи газету.
Карина засміялась:
– Мені здається, що цього ризику навіть забагато в нашому житті. Банальна поїздка на закупи в супермаркет минулого разу закінчилась штрафом за перевищення швидкості.
– Скільки про це можна згадувати? – чмихнув невдоволено, а тоді широко усміхнувся і підморгнув: – Адреналін – це круто! Хіба ні?
– Авжеж! Ти в мене взагалі крутий!
– Отож-бо. Пишайся своїм чоловіком.
– Та пишаюся…
Він заглибився в газету. Насупив чоло. Карина підійшла до каміна, провела пальцем по їхній весільній світлині, яка стояла на ньому.
– Денисе, – мовила не озираючись. – У мене затримка…
У великій, вишуканого класичного стилю кімнаті спочатку запанувала гнітюча мовчанка, а тоді – крижаний посвист, що наскрізь пронизав. І фраза:
– Що ти від мене хочеш? Не маленька. Сама знаєш, як викрутитися з цієї халепи.
Карина застигла, глибоко вражена. Озирнулась. Зустрілась поглядом з його сталевими, холодними очима.
– Халепи? Ти це так називаєш? – тихо перепитала.
– Не починай! – рвучко підвівся, нервово закружляв кімнатою, розмахуючи руками. Денис зірвався на крик: – Ми домовлялись: ніяких дітей! Якщо ти через свою безголовість забула випити пігулку, то це не мій головний біль! Найближчі декілька років про нащадків ми навіть не говоритимемо. Не те що… Зрозуміло?! У мене на часі – розширення бізнесу. Тож я не готовий жертвувати своїм спокоєм заради верескуна в підгузку…
– Але я ще не впевнена, – голосно зглитнула сльози, голос жінки підступно затремтів.
– Тоді збирайся, поїдемо до лікаря! Годі мені мозок копирсати. Зараз зателефоную знайомому. Його дружина має приватний гінекологічний кабінет. Сьогодні ж владнаємо всі проблеми.
– Маєш на увазі аборт? – перепитала Карина ледь чутно.
– Розумниця! – Денис хижо вищирився. – Ти все правильно зрозуміла…
Затуманеним поглядом жінка дивилась, як Денис наливає у склянку воду, жадібно п’є, і думала, що не треба було поспішати із заміжжям. Надто мало вона вивчила Дениса. Лише два місяці зустрічались, а коли він освідчився, пірнула у вир з головою. Хоч спільні знайомі й попереджали Карину, що в нього кепська вдача. Згодом і сама в цьому переконалась. А сьогодні вперше усвідомила, що живе під одним дахом із монстром, який понад усе любить гроші та власний статус. І вона йому потрібна лише як гарненька лялечка для супроводу, як картина у вітальні, якою можна похвалитися перед впливовими друзями…
Денис вийшов у велику лоджію, заставлену розкішними орхідеями. Крізь відчинені двері просочився запах дорогих сигар. Карина стомлено потерла скроні й попленталась до ванної кімнати. Денис не відступиться! Треба збиратися на огляд. І понад усе жінка зараз хотіла, щоб вагітність не підтвердили. Хоч один із двох тестів, які робила вчора, видав позитивний результат. Хай би він краще був бракованим…
***
З лікарні вийшла – тремтіли ноги. Краєм ока зиркала на бліде від злості обличчя чоловіка. Відчувала розчарування і полегшення водночас. Вона не вагітна… Але Денис і досі лютує. Адже сьогодні – його єдиний вихідний. Чоловік планував поїхати до батьків. Звісно, без неї. Як завжди. Пихатий свекор Карину відверто недолюблював. А свекрусі було байдуже до неї. Жінка не бачила довкола нікого, крім улюбленого синочка – єдиної дитини. Тож для Карини в їхній сім’ї не було місця. І коли чоловік їздив у гості, то зазвичай сам. А вона сиділа вдома й чекала, коли він повернеться…
Сьогодні ж зіпсувала Денисові всі плани. Тому й кипів. Тиснув на педаль газу. Автівка неслась на шаленій швидкості.
– Не лети, – благально мовила, торкнувшись його руки.
Відсмикнув, обпік крижаним поглядом.
– Іди пішки, якщо не подобається, – процідив крізь зуби.
– Зупинися. Я вийду, якщо заважаю тобі.
– Сиди вже, нещастя! – зміряв Карину зневажливим поглядом.
Її від тих слів аж пересмикнуло. Звідки в Денисові стільки пихи? Чому так жахливо поводиться з нею останнім часом? Холодний. Зверхній. Чужий. Повна протилежність тому Денисові, за якого рік тому вийшла заміж. А сьогоднішній конфлікт остаточно розхитав опору, на якій кволо трималася їхня сім’я…
Карина затамувала важке зітхання, що рвалося із грудей. Заплющила очі. Заснути б… Щоб не думати про все. Набридло! І щоб не чути роздратованого сопіння чоловіка поруч…
Пронизливо завищали гальма. Карина злякано сіпнулась, розплющила очі, виринаючи з неспокійної дрімоти. Потужний поштовх жбурнув її обличчям на приладову панель. Рот наповнився кров’ю. У ребра врізався пасок безпеки. Подих забило сильним болем. Її крик пірнув у густу темряву…
***
Важкий задушливий запах лікарні всотувався в легені. Нестерпна нудота вивертала нутрощі, а денне світло черкало по очах гострим лезом. Значно краще – лежати й не ворушитися. Вдавати, що спить. Тоді Карина не бачитиме сповненого зневаги й розчарування погляду чоловіка.
Тепер він точно її зненавидить. За те, що стала причиною аварії. Адже саме через неї довелося їхати до лікаря. За те, що тепер лежить нерухомо. Бо нижні кінцівки хірургам довелося складати з частин. Лікарі кажуть, що вона кульгатиме. А така дружина Денисові не потрібна. Бо вже не картинка. І на публіці він не похизується…
– Ні підборів. Ні коротких суконь… О! Залишилось тільки вдягнути на тебе хіджаб. Щоб тільки очі було видно, – злісно усміхнувся. – А ще ж близько пів року ти сидітимеш у візку. Так лікарі кажуть… І що мені з усім цим робити? Підкажи…
– Викинути мене у смітник…
– Я говорю, а ти мене не чуєш! Так і не зрозуміла, що маю на увазі.
– Чому ж? – Карина знизала плечима. – Тут і розуміти немає чого. Дружина-інвалід тебе обтяжуватиме. Тож, думаю, краще нам розлучитися.
Він саркастично скривився:
– Виявляється, ти не зовсім дурна.
Різко розвернувся і пішов до дверей. Навіть не зупиняла. Міцно стулила повіки, щоб не розридатися. Усе! Крапка… Вороття немає…
***
– Як можна залишити дружину в такому стані? – Каринина мати палала праведним гнівом. – Це не чоловік, а ганчірка! Самозакоханий ідіот! Кретин!
– Мамо, – благально глянула. – Не треба.
Денис чмихнув:
– Заради Бога! Нехай дорога теща виговориться. Може, їй стане легше…
Мати пришпилила його повним люті та холодної зневаги поглядом, забрала спаковані валізи й пішла до дверей. Карина покотилась візком за нею – на сходовий майданчик, де вже чекав батько.
– Не хвилюйся, – тато лагідно стиснув Каринине плече. – Ми вже домовились із реабілітологом. Він – чудовий фахівець. Допоможе – повір. Незабаром знову ходитимеш.
– Знаю, тату. Усе буде добре.
– Звісно! По-іншому й бути не може.
Батьківське помешкання дихало затишком і пахощами маминої випічки. Карина радісно притулила руки до грудей. Як же вона засумувала за рідними стінами! За цим чепурним будинком, що тонув у лагідних обіймах саду та моря квітів.
Важкий камінь, який увесь час тиснув на плечі, враз розколовся і розсипався на дрібні уламки. Тепер вона вільна! І вдвічі сильніша. Нещасливе кохання загартувало Карину й розплющило їй очі на життєві реалії. Світ не настільки досконалий, як здається на перший погляд… А люди й поготів!
***
Реабілітація – тривалий та болісний процес. Та навіть від тортур над власним тілом Карина отримувала певну втіху. Адже поруч був він – високий широкоплечий красень Олекса. Торкався великими руками її шкіри, намагаючись відновити чутливість деформованих після важкої травми м’язів, возив Карину на прогулянки в мальовничий ліс за містом. Вдихав у неї радість повноцінного життя. І це йому добре вдавалося, бо за два місяці Карина спромоглася стати на милиці.
– Ще зовсім трохи – і танцюватимеш вальс, – жартував Олекса, обіймаючи її за гнучкий стан.
– З тобою? – кокетливо усміхалась.
– Чому б і ні? Я в дитинстві відвідував хореографічний гурток. Дещо пам’ятаю…
– То домовились?
– Авжеж!
Карина сміялась. Але коли за декілька тижнів біля їхнього будинку зупинилось авто і з салону випірнув Олекса з вишуканим букетом її улюблених орхідей, відчула, як усередині закипає хвилювання разом із радістю.
– Чому ще не одягнулась? – здивовано зміряв поглядом, чоломкнув її в щоку й пішов ставити у вазу квіти.
– Я думала, що ти жартуєш.
– Які жарти? Нас чекає тренер у студії. Почнімо з найлегших па. Тобі ще не можна великих навантажень.
– Навіть не знаю, чи впораюсь.
– Зможеш, – тепла усмішка осяяла його обличчя. – Просто не відпускай моєї руки…
***
Квітували абрикоси. Блідо-рожеве шумовиння лоскотало ніздрі запаморочливими пахощами. На землю, повільно кружляючи, падали тендітні пелюстки й гаптували зелений килим трави чудернацькими візерунками.
Карина зупинилась під старим розлогим деревом і звела очі на нього. Яка краса!
У дитячому візочку ворухнулось немовля. Жінка миттю нахилилась до нього. Усе спокійно. Мабуть, щось наснилось. І приємне, бо он як маленьке сонечко усміхається…
Високий чоловік ішов із крамниці прямісінько до них.
– Ну, як тут наша красуня? – зазирнув через плече дружини.
– Дивиться казкові сни. Глянь, яка щаслива усмішка. Янголятко…
– Копія матусі, – знизав плечима.
Карина засміялась і прихилилась до коханого чоловіка. Олексій обійняв її. Занурився обличчям у густе волосся, насичене ароматом весняного дощу й абрикосового цвіту…
Із протилежного кінця вулиці за ними спостерігав чоловік. Похмуро супився за темним склом своєї дорогої автівки й нервово смалив цигарку за цигаркою. Його шлунок судомило від голоду. Доведеться знову обідати в ресторані. Дурна Лізка не вміє ні готувати, ні подавати. Та й вчитися не хоче. Пещена татусева донечка. Думає, якщо батько – директор банку, то їй усе дозволено… Карина завжди була покірною і хазяйновитою. А ця тільки істерики влаштовує. Учора, коли натякнув, щоб приготувала вечерю, запустила в нього тарілкою…
Погляд мимоволі прикипів до закоханої парочки. Усе-таки Карина видряпалась… Хто б міг подумати?! Навіть не кульгає, хоч лікарі й запевняли у протилежному.
Денис сердито жбурнув пачку цигарок на сусіднє сидіння. Стукнув долонею по керму. Бач, як швидко його забула! Заміж вийшла. Дитину народила… Стоїть он під деревом, обіймається з тим здорованем і так світиться від щастя, що аж очі сліпить. Цвітуть і пахнуть обоє. Хоч картини пиши із цієї сімейки…
Чоловік завів двигун. Авто рвонуло з місця. Денис натиснув на педаль газу. Він обожнював ризик. Завжди і в усьому. І байдуже, що може статися наступної миті. Денисові добре зараз… Тільки-от чомусь у грудях так тисне, ніби від важкого удару. А перед очима – радісна усмішка колишньої дружини… Чого б це раптом?..
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
61
Життєві історії
