Іде Стасько з косовиці. Кепка набік, сорочка розстібнута, за спиною мотокоса похитується.

Ішов узбіччям широкої дороги, скрадаючись, ніби злодій. Десь, певно, й почувався ним, бо посягнув на чуже, заборонене.

Його губи нестерпно гірчили полином... Відверталась. Не хотіла обридлих цілунків.

– Я так чекаю татка! Так чекаю!.. Хочу, щоб татко доторкнувся до мене своєю колючою бородою, щоб обійняв мене…

Зазвичай на міцні напої Костик навіть не дивиться, але в кума на святкуванні дня народження щороку сліпи заливає.

У чоловікових очах згасли вогники кохання, бо загорілись вони до іншої жінки.