– Знатимеш тепер, як ходити до інших! Нікого не кохатимеш більше!

Сіренька куріпка тихесенько писк­нула, клюнула зернину, випила крапельку водички...

Данило знову її вдарив. Не шкодуючи сили… Кулаки мав важкі, ніби із заліза викувані.

Марія досі не забула світло-карих очей, які зацілували золоті краплинки сонця. Його очі…

– Мак. Отой, що поміж колос­ками пшениці ховається. Його «видюком» називають. Він від зла оберігає, від поганих очей.

Вона одягнулась у темне. Неначе черниця. На зустрічних людей не дивилась, ховаючи ясно-сірі очі в землю