Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Багатьох у селі цікавило, чого це Павло Андрусів повернувся додому передзим’ям, у холодну батьківську хату сам. Коли відійшли батьки, то приїздив лише раз на рік – на Великдень. І то навіть машини в подвір’я не заганяв. А це приїхав і почав на обійсті порядкувати, у хаті палити уранці й увечері. Сусідки з обох боків припрошували до себе обідати-вечеряти – не йшов. Готував сам. Батьківський самовар дістав, запарював суничні листочки, пагони смородини. Чаював та думав-гадав про своє буття.
Тут, у батьківській хаті, Павло народився і виріс. Йому здавалось, що якщо зручно вмоститись у кріслі, заплющити очі, то можна почути мамину колискову:
– Ой, та птиця, жар-птиця
Над селом літала,
Діток забавляла.
Ця колискова всоталась у стіни, стелю. Павло слухав її вечорами і, ніби заново народившись, набирався сили, щоб жити далі. Цей спорожнілий батьківський дім був його єдиним пристанищем, де все дороге до болю: і дім, і стежки, і старезний сад. У ньому блукав привид його щастя. Павло пам’ятав, як, повернувшись зі служби у війську, вийшов у сад і побачив там неймовірної вроди дівчину. Сині очі, пшеничне волосся, тендітна постава. Закохався відразу і назавжди. Та красуня, як з’ясувалося, його сусідка Люда. До служби у війську пам’ятав її худим вугластим дівчиськом. А за два роки розквітла, як молода вишня, – п’янко та пишно. Городи їхніх садиб стикалися і розросталися вишняком на межі. У затінку навесні там квітли проліски, черевички, фіалки. Серед тієї краси й зустрічалися. Кохання поглинуло їх обох. Ходили, мов дурману напилися. Тільки й чекали вечора. Тоді сходилися на межі, бралися за руки, сідали на колоду і чи то мовчали, чи розмовляли, а інколи просто цілувалися до нестями. До осені Павло б одружився з Людою, якби не той злощасний жарт долі.
Розкидало, розметало їх світом. Хоч Павло ні на мить не забував своєї коханої, сердився на себе, на неї. Ненавидів і любив водночас.
Того вечора Люда поспішала, як ніколи, а тут іще й зачіска не виходила, бо руки чомусь тремтіли. Коли вже взула черевички, у дверях з’явився тато:
– Ну що, зібралася? То слухай, що скажу. Ти нікуди не підеш сьогодні. І ніколи більше не побачишся з Павлом.
– Тату! Чому?
– Йди он до матері. Вона все тобі пояснить, – сказав.
Застала маму в сльозах.
– Мамочко, що сталося? – кинулася до неї.
– Дитино моя люба, мені гірко, що маю тобі це казати. Вибач за біль цей мені. До Павла сьогодні з міста прибилася жінка з вагітною донькою. Поки служив, то «підженився». У вас – кохання, а там дитя буде.
– Не може бути, – зойкнула.
– Може, донечко. Сама чула і бачила. Якраз до тітки Ганни по молоко ходила. Та приїжджа жінка біля воріт саме з Павловою матір’ю розмовляла. Вона їх до господи люб’язно так запросила: видно, знала, що за сином такі діла тягнуться.
– Так і буде. Переживу, – якось надто тихо мовила і пішла до своєї кімнати дівчина. Біль скував її серце. До світанку просиділа на ліжку, не роздягаючись, дивлячись невидющим поглядом кудись удалечінь.
Батьки, порадившись, були одностайними: треба відвезти дівчину до тітки в Київ. Іще вдосвіта батько, почаклувавши біля старенького «москвича», повіз доньку у столицю. Вона й не знала, що Павло до півночі сидів на колоді у вишняку, потім ходив довкола темних вікон її хати. Того дня його ніби вразив громом приїзд тих гостей. Уперше бачив їх. І ті були здивовані не менше. Виявилося, хтось із солдатів (бувають же такі!), назвавшись його ім’ям, залицявся до дівчини. Павло навіть уявити не міг, хто з його армійського оточення міг так пожартувати з ним. Звісно, дівчини було шкода, та й дитя ж мало б мати батька. Показав свої армійські фото. Там бідолаха впізнала свого коханого. Довідалася, що Степаном зветься і живе на Рівненщині. З поведінки гостей зрозумів, що більше батька дитини не розшукуватиме.
– Очевидно, не мав почуттів, якщо чужим ім’ям прикривався. Я не хочу своєму дитяті такого батька, – гірко мовила.
Попрощалися, попросили вибачення за турботи та й пішли на автобусну зупинку.
Отак із Людою й не бачились більше. До яких тільки хитрощів не вдавався &nda...
Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії
Життєві історії

