ПРИВЕЛА НЕЛЮДА

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Вітчим з’явився в їхній невеличкій двокімнатній квартирі, коли Ларисі минуло десять років, і вона перейшла до п’ятого класу. З його появою все в їхній сім’ї якось різко змінилося. Мама все більше віддалялася від дівчинки, ставала байдужою, а всю свою увагу віддавала дядькові Юрі – так звали вітчима.

Мама працювала прибиральницею на вокзалі. І раніше не раз любила затримуватися на роботі, а коли приходила додому, квартирою розносився запах вина, тоді вона весело реготала, гладила малу, обіймала, цілувала й обіцяла, що скоро їхнє життя покращиться.

Лариса вважала, що їм не треба нічого покращувати, вона любила свою маму, високу, струнку, любила її великі карі очі, веселу усмішку й густе чорне волосся.

Але якось одного вересневого вечора мама прийшла з роботи не сама – у кімнату ввійшов невисокого зросту широкоплечий чолов’яга з великими волосатими руками і гострим поглядом ледь примружених сірих очей.

Це був дядько Юра. Він одразу якось заповнив собою всю кімнату, поводився розв’язно, голосно реготав, абсолютно не зважаючи на те, що був тут не сам.

Мамі було за тридцять, а вітчимові – за двадцять. Вони працювали разом на вокзалі, він – вантажником. Йшли разом на роботу, разом приходили ввечері додому, весело сміючись, сідали за стіл, випивали, веселилися, співали.

Лариса якось інтуїтивно відчула до вітчима відразу, зате мама була на сьомому небі від щастя. Вона все більше чепурилася, зате все менше відводила уваги доньці.

Лариса змалечку була дуже самостійною дитиною, у всьому давала собі раду сама. Мама раненько йшла на роботу, мала снідала, збиралася в школу, а коли поверталася із занять, обідала й щось собі робила, чекаючи маму з роботи.

Вона не любила бігати з дітьми на подвір’ї, лазити по деревах, гратися на дитячому майданчику. Після уроків найчастіше сиділа у своїй затишній кімнатці, малювала або співала, а ще шила платтячка улюбленій ляльці, яку мама подарувала їй на день народження.

З появою вітчима в її житті настали великі зміни. Труднощі почалися з перших вересневих днів, коли Лариса, як казали в їхньому класі, перейшла «на всіх вчителів».

Вона ніяк не могла звикнути до того, що кожен учитель пояснював матеріал по-своєму, дехто з них постійно був незадоволений її відповідями біля дошки, бо завжди говорила тихенько, повільно, часто затинаючись на якомусь важкому чи незрозумілому слові.

Євгенія Василівна, вчителька початкових класів, завжди уважно вислуховувала дівчинку, допомагала в усьому, у її голосі не було ніколи ні гніву, ні зверхності, тільки чуйність, ласка і доброта. Тож Лариса успішно закінчила четвертий клас, а з малювання і співів була чи не найкращою ученицею.

Дівчинка ніяк не могла ввійти в колію нового шкільного життя, і допомогти їй було нікому: мама перестала розпитувати доньку про школу, про навчання, про її дівчачі таємниці, перестала цікавитися її життям, бо усю увагу жінки заполонив коханий чоловік. Увесь час вона приділяла йому. А Ларисі так бракувало маминої уваги, ласки.

У школі в неї не клеїлося, дівчинка замкнулася в собі, часто зачинялася у своїй кімнатці, коли мати з вітчимом хазяйнували у кухні, потім почала прогулювати уроки, залишаючись удома сама на цілий день.

Того дня вона знову не пішла до школи. Лежала на ліжку, мріючи про той час, коли мама, як колись, пригорне її до себе, і вона розкаже їй усе-усе про свої шкільні негаразди та проблеми, проте, що навіть одн...

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.