Життєві історії
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Вітчим з’явився в їхній невеличкій двокімнатній квартирі, коли Ларисі минуло десять років, і вона перейшла до п’ятого класу. З його появою все в їхній сім’ї якось різко змінилося. Мама все більше віддалялася від дівчинки, ставала байдужою, а всю свою увагу віддавала дядькові Юрі – так звали вітчима.
Мама працювала прибиральницею на вокзалі. І раніше не раз любила затримуватися на роботі, а коли приходила додому, квартирою розносився запах вина, тоді вона весело реготала, гладила малу, обіймала, цілувала й обіцяла, що скоро їхнє життя покращиться.
Лариса вважала, що їм не треба нічого покращувати, вона любила свою маму, високу, струнку, любила її великі карі очі, веселу усмішку й густе чорне волосся.
Але якось одного вересневого вечора мама прийшла з роботи не сама – у кімнату ввійшов невисокого зросту широкоплечий чолов’яга з великими волосатими руками і гострим поглядом ледь примружених сірих очей.
Це був дядько Юра. Він одразу якось заповнив собою всю кімнату, поводився розв’язно, голосно реготав, абсолютно не зважаючи на те, що був тут не сам.
Мамі було за тридцять, а вітчимові – за двадцять. Вони працювали разом на вокзалі, він – вантажником. Йшли разом на роботу, разом приходили ввечері додому, весело сміючись, сідали за стіл, випивали, веселилися, співали.
Лариса якось інтуїтивно відчула до вітчима відразу, зате мама була на сьомому небі від щастя. Вона все більше чепурилася, зате все менше відводила уваги доньці.
Лариса змалечку була дуже самостійною дитиною, у всьому давала собі раду сама. Мама раненько йшла на роботу, мала снідала, збиралася в школу, а коли поверталася із занять, обідала й щось собі робила, чекаючи маму з роботи.
Вона не любила бігати з дітьми на подвір’ї, лазити по деревах, гратися на дитячому майданчику. Після уроків найчастіше сиділа у своїй затишній кімнатці, малювала або співала, а ще шила платтячка улюбленій ляльці, яку мама подарувала їй на день народження.
З появою вітчима в її житті настали великі зміни. Труднощі почалися з перших вересневих днів, коли Лариса, як казали в їхньому класі, перейшла «на всіх вчителів».
Вона ніяк не могла звикнути до того, що кожен учитель пояснював матеріал по-своєму, дехто з них постійно був незадоволений її відповідями біля дошки, бо завжди говорила тихенько, повільно, часто затинаючись на якомусь важкому чи незрозумілому слові.
Євгенія Василівна, вчителька початкових класів, завжди уважно вислуховувала дівчинку, допомагала в усьому, у її голосі не було ніколи ні гніву, ні зверхності, тільки чуйність, ласка і доброта. Тож Лариса успішно закінчила четвертий клас, а з малювання і співів була чи не найкращою ученицею.
Дівчинка ніяк не могла ввійти в колію нового шкільного життя, і допомогти їй було нікому: мама перестала розпитувати доньку про школу, про навчання, про її дівчачі таємниці, перестала цікавитися її життям, бо усю увагу жінки заполонив коханий чоловік. Увесь час вона приділяла йому. А Ларисі так бракувало маминої уваги, ласки.
У школі в неї не клеїлося, дівчинка замкнулася в собі, часто зачинялася у своїй кімнатці, коли мати з вітчимом хазяйнували у кухні, потім почала прогулювати уроки, залишаючись удома сама на цілий день.
Того дня вона знову не пішла до школи. Лежала на ліжку, мріючи про той час, коли мама, як колись, пригорне її до себе, і вона розкаже їй усе-усе про свої шкільні негаразди та проблеми, проте, що навіть однокласники почали ставитись до неї гірше, про сум і порожнечу, яка все частіше огортає її серце.
Враз двері кімнати розчинилися, на порозі став вітчим, босий, у халаті, і, не кажучи ні слова, різко наблизився до її ліжка. Став над нею і довго не зводив очей. У його погляді було щось таке, що перелякало Ларису. Дівчинку ледь не знудило від неприємного запаху його спітнілого тіла.
Вона забилася в куточок якомога далі від нього, але вітчим простягнув свою волохату руку й різко шарпнув її до себе. Лариса пручалася, що було сил, звивалася, мов ящірка, голосно кричала, але він не відпускав її ні на мить.
Не очікуючи такого спротиву від малої, вітчим впав у лють. Він вдарив дівчинку в обличчя, порвав на ній одежу, викручував руки, хапав за ноги, намагаючись приборкати і таки зґвалтувати непокірну бранку.
Але мала щосили кричала – так голосно, що її крик було чути через відчинену кватирку аж на подвір’я. Лариса вивернулась та вкусила його за руку, і він щосили затиснув їй рот долонею. І тієї ж миті розлючено гепнув ногою в крісло, яке впало з такою силою, що із серванта на підлогу посипалося скло. Сусіди зрештою зрозуміли, що у квартирі не проста сварка, а коїться щось лихе, стали гамселити у двері і негайно викликали поліцію.
Розлючений вітчим, почувши стукіт, розгубився і, задихавшись, ледь послабив натиск, тож Лариса, зібравши останні сили, вирвалася й умить опинилася під ліжком. Звідти її вже не могла видобути жодна сила. Поліція прибула миттєво, вибили двері, і перед їхніми очима постала жахлива картина: розбиті меблі, розлючений голий чоловік і під ліжком маленьке заюшене кров’ю дитяче тільце в пошматованій одежині.
Ґвалтівника негайно відвезли у відділок, а перелякана мати прибігла з роботи.
Вона тулила до себе своє дівчатко, обціловувала вкрите синцями і кривавими ранами тіло, зламану ручку дитини, гірко каялася, що привела у свою сім’ю цього нелюда.
Його судили. Дядько Юра отримав сповна. Сусіди, як могли, підтримували бідолашну матір і покалічену дитину. Співчували та допомагали.
– Ой, несолодко буде цьому виродку там, – тихо шептались між собою. Та ніхто не жалів ґвалтівника.
Життя в їхній маленькій квартирі поволі налагоджується, під час зимових канікул Лариса і мама поїхали в санаторій, дівчинка щодень говорить мамі, як вона сильно її любить, але щойно почує мерзенне і огидне їй слово «вітчим», у неї щось млоїть у грудях і починає сильно боліти голова. Сусіди радять їхати до відомої знахарки відливати переляк.
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії
Життєві історії

