ОБІДИ ДЛЯ ТАТА

Через усі ці «дорослі» справи, зокрема через купування продуктів на місцевому базарі Юля доволі швидко подорослішала. Навіть вчителька викликала батька до школи, адже зауважила в дів­чинці разючі зміни.

Тато почалапав до школи так неохоче, наче його тягнули до дантиста чи на допит. Поговорив із вчителькою коротко, окреслив ситуацію та й пішов собі. Ну що тут порадиш? Та й учителька не вельми намагалась втручатись у їхню родинну ситуацію. Вона зрозуміла: мама на заробітках, тато нервується, Юля між ними як буфер. Таке воно, наше життя.

Мама приїздила раз на кілька місяців, ненадовго. Вони з татом спілкувалась уже не так, як раніше. Тато все більше бурчав до мами й дорікав, що вона залишила доньку на нього, а він же ж так само ходить на роботу, має якісь свої «інтереси».

Тими «інтересами», як ви вже, напевно, здогадались, були його стосунки. Чоловік без жіночого догляду швидко став розбалансований. Мама Юлі вже не змог­ла довго перебувати зі своїм чоловіком у спільному просторі – відвикла від спільного життя, зчужіла до нього. Ночами, коли Юля начебто спала, чула, як тато з мамою вовтузяться в сусідній кімнаті. Тато щось бурчав, мама емоційно відбуркувала. Віддалилося, забулося і перестало гріти їх те, заради чого вони створили родину і сплодили двох гарних і здорових дітей. Стали вони майже чужі… Отак воно буває у подружньому житті: спочатку звикають жити разом, потім – жити окремо. У всьому є сила звички. Якщо спочатку й кажуть, що не можуть жити одне без одного, то потім переконують, що не можуть жити одне з одним.

Наступні мамині візити зробилися ще коротші. Але Юля вже непогано куховарила, і мама похвалила її зупу і палюшки, наминаючи з апетитом. З усього було помітно, що мама в їхній родині зайва. Вона все більше розказувала про себе і все менше розпитувала про них та їхнє життя. Ще прихвалювала свого синочка, який майже не спілкувався з татом.

Все частіше Юлин тато повертався додому пізно і «під шафе». На те, щоби взятися за розум, адже Юля переживала, тато вмикав повний ігнор. Він геть-чисто пустився берега, почав називати маму негарними словами і сказав, щоби Юля передала їй: «Та с.ка може більше не приїжджати, її тут ніхто не чекає!».

Авжеж, Юля цього не переказала мамі. Вона ж подорослішала не тільки в мистецтві куховаріння, а й у психології. Юлі вже виповнилось 16, і вона самотужки навчилась реагувати чи не реагувати на чиїсь закиди. На маму з татом вона тепер дивилась як на чужих людей, котрі відверто «запороли» свої стосунки. Хто в цьому винен? Обставини? Постійні кризи чи їхнє невміння будувати взаємини? Он же ж інші виїжджають на заробітки родинами! А їм що не давало поїхати разом? Ага! Тато не хотів! А мама особливо і не впрошувала! Грошей ставало все менше, а емоцій і дорікань – все більше!

Ще на початках, коли мама приїздила додому з дорогими подарунками, емоційно говорила за обіднім словом:

– Ні, ну як же ж так?! Наприкінці 1980-х ми і поляки жили бідно, у них також була криза! А де тепер поляки, а де – ми?

– У них не було стільки перекинчиків, як у нас! А ми своїх патріотів не вберегли! Тепер пожинаємо плоди! – так само емоційно пояснював тато. Він тоді майже не зловживав алкоголем і умів підтримувати бесіди за родинним столом.

Зрештою, риторичні запитання-відповіді про політику і несправедливість перестали цікавити Юлю, бо в їхньому житті нічого доброго не було. Росла Юля, потребувала маминої уваги, а натомість вислуховувала від тата те, яка мама погана тощо. Єдине, що її тішило – ні, не наївні колежанки з дитинства і навіть не однокласники, а спілкування із братовою.

Зрештою, аби якось вийти із цього зачарованого кола, почала Юля зустрічатися з хлопцем. Тато, дізнавшись про її ранні походеньки, ще більше бурчав, бо якось не хотів, аби його доня була вагітною в 16. Мама не перечила – нехай зустрічається! Це ж краще, аніж цілими днями дивитися на тата, який деградує від алкоголю! Запросила доньку з хлопцем у Польщу, показала їм чарівні місця, поспілкувалась якось інакше і… як ви вже здогадались, познайомила Юлю з її «польським» татом, паном Юліаном. Юля була доб­ре вихована, тому в присутності чужого дядька нічого поганого не сказала, але вдома відповіла по-дорослому:

– Мамо, у мене вже є тато, а цей поляк – твій кавалер. Однак не переживай, я татові не скажу про це. Ми із хлопцем завтра повернемось додому. Все буде гаразд у кожного з нас.

Юля одружилась у 17. Ні, не через вагітність, а тому, що на той час вже була доросла, а татові вибрики і мамині виверти її остаточно «дістали». Батьки тримались пристійно на її розписці, імітуючи гарних батьків. Особливо мама, аби свати не подумали нічого поганого. Відрадили молодят від шлюбу і пишної забави, бо ж замолоді ще. А раптом життя не складеться, щось піде не так, то навіщо стрибати з головою у сімейну рутину?

Але в Юлі та її трішки старшого чоловіка усе склалося добре. Може, не так, як вона собі цього бажала, але загалом все ок. Бо рання жіноча мудрість, догляд і приготування за самотнім татом, вміння спостерігати й аналізувати – все це придалося Юлі в особистому житті.