ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ: НОВЕЛИ, ОПОВІДАННЯ, РОЗПОВІДІ

На весіллі Богдан уперше глянув на сусідку не як на сестру друга, а як на дівчину..

Батька волію не згадувати. Він виносив з дому та продавав усе, що міг продати..

Війна має свої правила. Хоча які там правила? Приписи і закони. Змирилася..

Несподівано Олексійко став для значно старшого Богдана справжньою підтримкою..

Я хапаюся за слова, наче за рятівну соломину, адже недарма отець казав, що кожна людина хоче жити – навіть якщо їй залишився день чи два…

Він якось дуже швидко зламався, особливо після від’їзду Марти, забув про своє улюблене заняття – про живопис...

Мар’янина душа ридала. Пекучі сльози, здавалося, випалювали жінку дощенту, не залишаючи й краплі живого місця, того, в якому б збереглося бажання жити, мріяти, сподіватися… Їй це все тепер не потрібне! Навіщо?

Відтоді, як Левчик поїхав у відрядження, я місця собі не знаходжу. Так відбувається завжди, незважаючи на те, що ми вже більше шести років перебуваємо в законному шлюбі. От і сьогодні –попри майже годинну розмову телефоном (а це – справжнісінька розкіш, зважаючи на зайнятість чоловіка), на душі тривожно й незатишно.

Гордійко та Макс – однолітки. Обом по п’ять років. Вони живуть на одному поверсі, у квартирах навпроти. Щодня як не зустрічаються на сходах, то бачаться у дворі.

Віднині вона мала намір жити по-іншому. По-новому. Може, не відразу просто й легко..

Перші роки подружжя – це ніби й нічого, а потім – діти, пелюшки, уроки, робота. Навіть те, що було виявом справжнього кохання, єднання двох людей, із роками перетворилось на банальне виконання подружнього обов’язку.

У провінційних лікарнях підлога – коричневі кахлі. Я витріщаюся на них, хвилин, мабуть, із сорок. Це доволі довго, аби помічати в однаковісіньких кахлях відмінності. Он та – трохи світліша за інші. Та – покладена криво, ріжок стирчить, за нього легко зашпортатися. Ось кахля тріснута, тріщина вигадлива, нагадує ріку з двома притоками.

Аліна хотіла бути щасливою… Хотіла. І ніби й робила все для свого щастя і щастя своїх дітей. У неї два хлопчики з десятирічною різницею у віці. Старший, Назарчик, – копія її першого чоловіка, в якого закохалася у юнацькому віці, коли ходила в університет на пари, писала контрольні, складала сесії.

Ми й справді почувалися тоді, наче закохані з романтичного фільму..

Так пече, наче в душу хлюпнули гарячої олії. Боляче від кожного поруху, думок..

Я закохався в тебе, як хлопчак, втратив від тебе розум.

Минуло багато років. Як швидко й непомітно вони пролетіли. Пізнала чимало

Кіт метався та час від часу відчайдушно нявкав. Жалібне нявкання губилося десь під високою стелею спортивного залу звичайнісінького львівського ліцею.

Спочатку затріпотіли довгі вії. Піднялись і опустилися важкі повіки..

Діти росли, проблеми вирішувалися в міру надходження..