Долю не обирають

Аліна хотіла бути щасливою… Хотіла. І ніби й робила все для свого щастя і щастя своїх дітей. У неї два хлопчики з десятирічною різницею у віці. Старший, Назарчик, – копія її першого чоловіка, в якого закохалася у юнацькому віці, коли ходила в університет на пари, писала контрольні, складала сесії. 

Потім бігала складати іспити і захищати курсові, а її мама на університетському подвір’ї бавилася з маленьким онуком. Аліна ж писала і розповідала якомога швидше, щоб вийти і погодувати синочка. 
Не знала вона, що університетське кохання обривається так швидко. Майже як павутинка бабиного літа. Так і її почуття десь зникло після того, як почалося сімейне життя. 
Вона розривалася між навчанням і вихованням сина, але трималася. Академічної відпустки не брала, допомагала її мама. Сашко навчався. Вони мешкали разом в гуртожитській кімнаті. Хлопець ще не готовий був винаймати квартиру, на роботу не поспішав, бо ще не здобув вищої освіти: мовляв, син – це ще не стимул кинути все і працювати фізично.
Аліна змирилася на два роки. Потім Назарчик пішов у дитячий садочок, вона дописувала дипломну роботу, хотіла продовжувати навчання в магістратурі і вище, а він, її коханий, уже не такий і коханий…
– Пробач, що не вистачає моєї любові на вас двох. Любов до Назарчика сильніша, ніж до тебе. Ми не можемо бути разом, – сказала чоловікові, коли перед цим тричі просила його влаштуватися на роботу, бо дитина ж росте, потреби збільшуються.
Вони розлучилися спокійно, як і одружилися. Аліна тоді була на шостому місяці вагітності. Вона вже носила широкі светри, думала про речі в пологовий будинок, а не про весілля. Але ж він раніше і не кликав під вінець, вона не наполягала, тому все йшло, як мало бути… Їхнє кохання минуло швидко, як злітає вишневий цвіт…
Аліна навчилася бути щасливою із сином. Влаштувалася на роботу, успішно захистила дипломну, вступила на магістратуру, влаштувалася методисткою в міську школу. Життя налагоджувалося. На першу заробітну плату винайняла квартиру, купила синочкові нові іграшки, собі – нову сукню. А вечорами мріяла: вступити в автошколу, повезти сина на вихідні в зоопарк у сусіднє місто, влітку разом гайнути на море… Вона була щаслива у цих дрібних бажаннях, які нанизувалися, немов намистинки, на нитку, утворюючи разок намиста. 
І кожна намистинка – то щастя з ним. Син першокласник. Він знає так багато, дає дорослі поради і поводиться як справжній чоловік. 
– Я виховаю його так, щоб умів берегти сім’ю, цінував дружину, любив дітей, – обіцяла Аліна своїй мамі, коли приїздила до неї в гості й вони розмовляли в кухні. – Я виросла без батька. І Назарчик росте сам. Я так мрію, щоб у нього була справжня сім’я.
– Так і є, донечко. Тільки пообіцяй мені, що ти теж зустрінеш свого чоловіка, за яким будеш як за кам’яною стіною. Я такого не зустріла, але вірю, що ти будеш щасливою, – казала мама, наливаючи обом ягідного компоту до млинців.
Свого чоловіка Аліна зустріла через вісім років. Цим стосункам вона давала шанс і час, щоб вони дозріли. Ігор займав поважну посаду на великому підприємстві. З ним вона не відчувала потреби ні в чому. Чоловік дарував їй модний одяг і прикраси, запрошував у ресторани, у парк із сином, платив за її квартиру, купував продукти в супермаркеті. Зустрічалися рік і жили разом рік. Потім він їй освідчився, і вона сказала «так».
Аліна завагітніла. Вона подумки вже мріяла стати мамою, щоб насолодитися материнством сповна, щоб не бігти на навчання, а бути з немовлям якнайдовше, гуляти парком і розповідати йому казки. 
– Я найщасливіший у світі! – сказав Ігор, коли дружина повідомила цю радісну новину. 
Але що стається з деякими чоловіками після народження дітей? Їм бракує уваги, тепла і любові? Вони ревнують дружину до дітей? Аліна досі не може відповісти на ці запитання. Після народження Єгорчика у їхній сім’ї з’явилася тріщина… Чоловік частіше почав зазирати в чарку. Раніше Аліна заплющувала на це очі. Він міг пити на свята, але тоді вона вмовляла його якнайшвидше лягти спати, щоб він не розповідав небилиць. А з народженням сина вже хотіла вкласти малюка, а не чоловіка. Та Ігор часто цього не розумів, а ще свята і будні в нього ставали єдиним днем. 
І якось, коли в Єгора прорізалися зуби, а жінка не спала майже всю ніч, Ігор повернувся додому над ранок, зчинив удома сварку, нагримав ні за що на Назарчика, а потім на Аліну. Жінка розплакалася. І це кохання зникло. Її чоловіки зовсім не її… Того ж дня, під вечір, коли Ігор виспався, попросила про розлучення. Вона не хотіла з’ясовувати стосунки, зрозуміла, що щастя з ним не побудує, що він не стане для її синів батьком, на якого вони могли б рівнятися.
…Аліна ще була в декретній відпустці, але трохи працювала, а потім Єгор пішов у дитячий садочок, і вона влаштувалася в університет викладачкою на факультет історії та права. Одягала багряні сукні, ходила на масажі та косметологічні процедури, засиджувалася у кав’ярні, зустрічалася з подружками, їздила до мами, щороку мандрувала з дітьми в Карпати і на море. Відчувала на собі чоловічі липкі погляди, але досі не зустріла того єдиного, який би любив її і синів, який би сказав, що щастя в дрібницях. Наприклад, у її усмішці, сімейному сніданку та осінніх прогулянках. Не зустріла, але знає, що колись він постукає в її двері…