НОВІТНІЙ ВАВИЛОН

Чи воно було схоже на ковчег, у якому Ной рятував невинних від потопу? Навряд. Тут було надто багато людей, та майже не було тварин. Виняток – чийсь кіт, випущений із пластмасової переноски та припнутий на повідець. Кіт метався та час від часу відчайдушно нявкав. Жалібне нявкання губилося десь під високою стелею спортивного залу звичайнісінького львівського ліцею. 

На підлозі у залі – матраци рядочками. Між матрацами – невелика відстань, щоб можна було пройти. Жодної приватності, навіть натяку на приватність. Мабуть, іще оця дерев’яна підлога, що трохи нагадувала палубу, робила спортивний зал схожим на ковчег. 
А ось те, що коло кожного матраца стриміли недоладні кучугури старих спортивних сумок, кокетливих барвистих валіз, недоладних пакетів із супермаркету, наповнених казна-чим, недбало покинутих курток та важкого зимового взуття, робило спортзал радше схожим на Вавилон. Тут лунали різні мови, найчастіше – українська та російс...