Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

СТАРША ПАНІ

Історії

30 грудня
124

Яка ще там старість...

СТАРША ПАНІ

Торби відтягували руки, та Оксана не нарікала. Керівництво несподівано наприкінці кварталу розщедрилось на премію, тому жінка дозволила собі незаплановані витрати. Вже уявляла, як здивує рідних тушкованим кроликом і бісквітом із маринованими персиками, який так люблять доньки. Сьогодні вони ночують у бабусі, чоловік прийде пізно, друга зміна. Так що вона встигне все приготувати і навіть улюблений серіал спокійно переглянути. 
Під’їхала маршрутка, Оксана піднялась до салону, прилаштувала на підлозі торби. 
– Сідайте, будь ласка, – несподівано підскочило із сидіння незнайоме хлопченя.
– Та сиди, я постою.
– Ні, сідайте, я ж чоловік, уже у другий клас ходжу  – серйозно заперечив малий. Пасажири приязно усміхнулись, а Оксана, чемно подякувавши, сіла. Це ж треба, як мало потрібно для гарного настрою.
Та з’ясувалось, що зіпсувати хороший настрій теж просто та легко. Й зовсім необов’язково натрапляти на грубіяна чи губити гроші. Через кілька зупинок до маршрутки увійшла молода симпатична жінка, як згодом з’ясувалось, мама ввічливого школярика. Хлопченя із захопленням почало розповідати їй про якесь тренування, а миловида бабуся, яка сиділа неподалік, не втрималась і похвалила хлопчика: 
– У вас такий хороший синочок. Тепер же молодь така, – махнула рукою, – ніхто нікому місця не дасть: ні хворому, ні старому. Їм зовсім не соромно. Сидять, наче й не чують, а ваш сам підвівся і запропонував жінці сісти. 
Хлопченя аж зарум’янилось від похвали і гордо промовило: 
– Так, мамусю, я поступився місцем отій старшій пані.
Оксана спершу навіть не зрозуміла, про кого йдеться, а коли збагнула, що старша пані – це вона, то настрій одразу зіпсувався. Спершу заспокоювала себе, що для такого школярика будь-яка жінка, якій більше, ніж сорок років, – старша пані. 
Так, їй 45, але ж недаремно героїня популярного фільму колись так переконливо доводила, що в сорок років життя тільки починається. 
Прийшла додому, кинула торби, підійшла до великого дзеркала на повен зріст. Безбарвними очима на неї дивилась доволі струнка жінка, із втомленим обличчям, слідами помади на губах. Волосся, мите ще позавчора, було  тьмяним і доволі неакуратними пасмами спадало на плечі. 
“Коли ж це я останній раз робила укладку? Два роки тому, коли ми йшли на весілля до племінниці. Завжди то часу, то грошей бракує. Ет, – махнула рукою, – кріль у кухні чекає, а мені дурне в голові”. Швидко переодягнулась, рушила в кухню, але дорогою знову зазирнула у дзеркало. Старий халат, чистий, випраний, але облізлий і сірий, капці, теж якісь сірі та розчалапані, які купила принагідно десь на розпродажу. А колись, як тільки побрались, то вибирала капці кілька днів, щоб пасували і до халата, і до спортивного костюма, і навіть вишеньки на них вишила бісером, а тепер… 
Зовсім розбита, почала куховарити, спекла коржі (пухкі, високі, але навіть це не втішило), поставила в духовку кроля, сіла… та раптом розплакалась. Життя минає, а вона… Вона, крім кухні та роботи, нічого не бачить. Старе вона опудало, а не старша пані. Плакала довго і невтішно, потім згадала, що вже почався серіал, пішла до кімнати, увімкнула телевізор. Але сьогодні навіть замах на життя Насті – головної героїні – не вразив і не захопив. Її дратувало все: доглянуті молоді актриси, екранні пристрасть і любов.
Дурня це все, вигадки, в житті так не буває. Перші роки подружжя – це ніби й нічого, а потім – діти, пелюшки, уроки, робота. Навіть те, що було виявом справжнього кохання, єднання двох людей, із роками перетворилось на банальне виконання подружнього обов’язку. Розлючена, вимкнула телевізор, розгорнула сімейний альбом. Із фото на неї дивилась приваблива молода дівчина, не красуня, але впевнена в собі та своїх жіночих чарах. “Що правда, то правда, кавалерів мені ніколи не бракувало”, – усміхнулась сумно. 
А от перше (кілька місяців після знайомства) спільне фото з Богданом – навіть на світлинах видно, що хлопець закоханий по самі вуха, дивиться на неї з таким захопленням, що мимоволі почнеш відчувати себе Анжеліною Джолі. 
А на цій вони вдвох купають свою першу доню, маленьку, товстеньку кульку. Невже Оленка була такою крихіткою? А от вони вже всі четверо, з Оленкою й Оксанкою. І скрізь, на кожній фотографії Богдан дивиться на неї тим самим захопленим поглядом. Боже, куди воно все зникло?! Коли минуло, куди пішло?! Невже це і справді старість стукає у двері? 
“Старість, яка ще там старість, тобі лише 45, – нагримала подумки сама на себе, – Пам’ятаєш бабусину сусідку, пані Еллу, яка у свої 85 не виходила надвір, акуратно не підмалювавшись та не вклавши волосся”.
“Якщо люди не дають тобі бодай на 10 років менше, аніж тобі насправді, тоді ти не жінка”, – повчала вона всіх сусідських дівчат. І справді, не один із мешканців будинку був заскочений, прочитавши на повідомленні про похорон старенької дату її народження.  
Добре було пані Евеліні, жила сама, то й часу їй не бракувало. А вона, Оксана. Зранку всіх поки випровадиш, потім на роботу, ринок, зварити, випрати. Де того часу стільки взяти та сил? Так, але раніше ж знаходила, і діти малі були та хворіли, і грошей, щоб аж так густо, теж не було. Але все встигала. А тепер? Доньки косметичний набір на день народження подарували – так і стоїть, розпакувала, але не користувалась, і светр, що чоловік купив, жодного разу не одягала. Рвучко підвелась, рішуче попрямувала до кімнати. Вона ще всім покаже, хто тут старша пані! 
У лазничці довго шуміла вода, гудів фен, потім Оксана із задоволенням порпалась у шафі, і їй було геть байдуже, з ким – з Ігорем чи Віталієм – залишиться кіношна Настя і чи взагалі залишиться жива. У неї були свої клопоти, і вона так захопилась ними, що забула про все на світі.
***
У дверному замку заскреготів ключ. Оксана вийшла в коридор. Доньчин смарагдовий спортивний костюм вигідно підкреслював її доволі зграбну фігуру, блискавка була розсунена так, щоб було видно груди, якраз на стільки, щоб виглядало звабливо, але не вульгарно. Волосся, вимите й акуратно вкладене, ледь поблискувало у світлі лампи, легкий макіяж додав чуттєвості губам і виразності погляду. Чоловік здивовано зупинився на порозі – й Оксана, що лукаво позирала на нього, одразу вловила його захоплений погляд, під яким мимоволі відчуваєш себе Анжеліною Джолі. Вона щасливо усміхнулась, і її тріумфу не зіпсував навіть запах пригорілого м’яса, що долинув із кухні.  

Автор: Оксана ГЕРАСИМ

Газета "Життя"

Прочитайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Теги:

ЧИТАЙТЕ

НА КОЖНОГО У БОГА СВОЇ ПЛАНИ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
НА КОЖНОГО У БОГА СВОЇ ПЛАНИ
13 травня 13
ЧУЖИНА – НЕ ЗАВЖДИ МАЧУХА
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
ЧУЖИНА – НЕ ЗАВЖДИ МАЧУХА
13 травня 18
ПОБАЧЕННЯ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
ПОБАЧЕННЯ
01 травня 31