Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

УКРАДЕНЕ НЕЩАСТЯ

Історії

30 грудня
84

Важливі життєві уроки

УКРАДЕНЕ НЕЩАСТЯ

Відтоді, як Левчик поїхав у відрядження, я місця собі не знаходжу. Так відбувається завжди, незважаючи на те, що ми вже більше шести років перебуваємо в законному шлюбі. От і сьогодні –попри майже годинну розмову телефоном (а це – справжнісінька розкіш, зважаючи на зайнятість чоловіка), на душі тривожно й незатишно. Жену від себе кепські думки, намагаючись наповнити вихідні приємними дрібницями, якщо не брати до уваги повсякденні турботи. Трохи вдалих покупок – одяг, косметика, парфуми(приємно здивую своїм виглядом чоловіка), посиденьки з товаришками за кавою.
 Ще один день – і Левко повернеться додому. Інколи скаржуся, що змушена почуватися так, наче дружина моряка, приречена одвічно чекати свого благовірного. А так було не завжди. Левчик, сусідський хлопець, на два роки молодший від мене, ще зі школи за мною бігав, а я ніколи серйозно його не сприймала. Це він чекав мене на подвір’ї школи, біля під’їзду будинку, спортмайданчика. Я інколи брала його на кпини, а він однаково ходив за мною, наче йому наврочено. Тепер, гадаю, мушу відпрацьовувати карму, адже не шкодувала в’їдливих слів для свого горе-кавалера. 
Левчик був невисокого зросту, - на голову нижчим від мене, худорлявий. Обличчя – всіяне густим ластовинням, а коли бачив мене, на щоках спалахували зрадливі рум’янці. Ну, як можна було в такого закохатися – принаймні, тоді я так вважала. Я міняла кавалерів один за одним, а Левчик тим часом пішов до війська. Коли повернувся, я його не впізнала: змужнів, подорослішав, став таким серйозним та солідним. І досі сохнув за мною. Мені лестила його увага, та, зізнаюся відверто, навіть тоді не сприймала Левка як претендента на руку та серце. Він, як галантний сусіда, повсякчас норовився допомогти мені в побуті:  то щось полагодити, то перенести важкі меблі чи сумки. А я повсякчас розповідала йому історії своїх захоплень, не розуміючи, що раню його серце. 
Левко працював, а ще здобував заочно вищу освіту. Та проте завжди знаходив час на мене і мої безкінечні теревені про інших чоловіків. Одного дня, коли я чекала дзвінка від свого тодішнього кавалера, раптом спіймала себе на думці, що хочу, аби поруч був Левко,  а не той, інший… Ми одружилися через три місяці після того моменту. Левко повсякчас прагне схопити з неба зірку, а я мрію бачити поруч себе чоловіка значно частіше, хоча й поважаю його здорові амбіції. 
І от – знову чекання. Дні видаються довгими, майже безкінечними. Та отой день, коли мав повернутися Левко і коли я чекала на звістку, здавався мені справжнісіньким пеклом. Левко завжди повертався маршруткою – хоча мав власне авто, не хотів його випробовувати на не завжди хороших дорогах, де можна загубити всі колеса. І от того дня він зателефонував мені й повідомив про те, що їде на автостанцію. Й відтоді – жодної звістки й відповіді на мої дзвінки. А потім я довідалась про ту страшну аварію. Що я могла тоді вдіяти? Кричати від болю й розпачу, адже, як повідомляли в новинах, в аварії не вижив ніхто, крім водія та ще кількох жінок. Мої знайомі прийшли втішити мене, а я не в силі була нікого бачити. Як вони не розуміють, що я втратила найдорожчу у світі людину, того, хто став змістом мого життя? Я не могла думати ні про що – заснула на кілька годин, не в силі опиратись дії заспокійливих. Коли розплющила очі, нікого поруч мене уже не було. Я тільки почула, як хтось відчиняє ключами двері. На порозі стояв Левко.
«Мабуть, я досі сплю або ж усе, що мені примарилось сьогодні – був лише сон…» - думала в ту хвилину я.
- Мені наснилося, що була страшна аварія і ти… - розпочала я, але Левко мене зупинив. Він був білий-білісінький, наче крейда.
- Це був не сон, кохана. Я мав їхати  в тій маршрутці. У це важко повірити, але… У мене поцупили сумку з речами. І доки я прохав знайомих позичити мені гроші на проїзд та владнати чимало формальностей, сталася та аварія. Смішно сказати, але злодій урятував моє життя. Я вважав, що це був один із моїх найгірших днів, а це моє друге день народження. Але я думаю про тих, кому не пощастило… Це насправді жахливо…
Відтоді ми часто згадуємо той день. Дякуємо Богу за те, що оберіг нашу родину від найстрашнішого. А ще почали ще більше цінувати одне одного, намагаємося увесь вільний час проводити разом. І розуміємо, наскільки зміцніло й подорослішало наше кохання, як змінилися й подорослішали ми. Адже цей життєвий урок забути неможливо.  

Автор: Валерія КРОК

Газета "Життя"

Прочитайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

ЧИТАЙТЕ

МОЯ ДОНЕЧКА НАСТУСЯ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
МОЯ ДОНЕЧКА НАСТУСЯ
29 лютого 9
ПОВЕРНЕННЯ АФРОДІТИ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
ПОВЕРНЕННЯ АФРОДІТИ
29 лютого 8
ЙОГО НАДІЯ
ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
ЙОГО НАДІЯ
27 лютого 25