Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

Передплатити

УКРАДЕНЕ НЕЩАСТЯ

Історії

30 грудня
124

Важливі життєві уроки

УКРАДЕНЕ НЕЩАСТЯ

Відтоді, як Левчик поїхав у відрядження, я місця собі не знаходжу. Так відбувається завжди, незважаючи на те, що ми вже більше шести років перебуваємо в законному шлюбі. От і сьогодні –попри майже годинну розмову телефоном (а це – справжнісінька розкіш, зважаючи на зайнятість чоловіка), на душі тривожно й незатишно. Жену від себе кепські думки, намагаючись наповнити вихідні приємними дрібницями, якщо не брати до уваги повсякденні турботи. Трохи вдалих покупок – одяг, косметика, парфуми(приємно здивую своїм виглядом чоловіка), посиденьки з товаришками за кавою.
 Ще один день – і Левко повернеться додому. Інколи скаржуся, що змушена почуватися так, наче дружина моряка, приречена одвічно чекати свого благовірного. А так було не завжди. Левчик, сусідський хлопець, на два роки молодший від мене, ще зі школи за мною бігав, а я ніколи серйозно його не сприймала. Це він чекав мене на подвір’ї школи, біля під’їзду будинку, спортмайданчика. Я інколи брала його на кпини, а він однаково ходив за мною, наче йому наврочено. Тепер, гадаю, мушу відпрацьовувати карму, адже не шкодувала в’їдливих слів для свого горе-кавалера. 
Левчик був невисокого зросту, - на голову нижчим від мене, худорлявий. Обличчя – всіяне густим ластовинням, а коли бачив мене, на щоках спалахували зрадливі рум’янці. Ну, як можна було в такого закохатися – принаймні, тоді я так вважала. Я міняла кавалерів один за одним, а Левчик тим часом пішов до війська. Коли повернувся, я його не впізнала: змужнів, подорослішав, став таким серйозним та солідним. І досі сохнув за мною. Мені лестила його увага, та, зізнаюся відверто, навіть тоді не сприймала Левка як претендента на руку та серце. Він, як галантний сусіда, повсякчас норовився допомогти мені в побуті:  то щось полагодити, то перенести важкі меблі чи сумки. А я повсякчас розповідала йому історії своїх захоплень, не розуміючи, що раню його серце. 
Левко працював, а ще здобував заочно вищу освіту. Та проте завжди знаходив час на мене і мої безкінечні теревені про інших чоловіків. Одного дня, коли я чекала дзвінка від свого тодішнього кавалера, раптом спіймала себе на думці, що хочу, аби поруч був Левко,  а не той, інший… Ми одружилися через три місяці після того моменту. Левко повсякчас прагне схопити з неба зірку, а я мрію бачити поруч себе чоловіка значно частіше, хоча й поважаю його здорові амбіції. 
І от – знову чекання. Дні видаються довгими, майже безкінечними. Та отой день, коли мав повернутися Левко і коли я чекала на звістку, здавався мені справжнісіньким пеклом. Левко завжди повертався маршруткою – хоча мав власне авто, не хотів його випробовувати на не завжди хороших дорогах, де можна загубити всі колеса. І от того дня він зателефонував мені й повідомив про те, що їде на автостанцію. Й відтоді – жодної звістки й відповіді на мої дзвінки. А потім я довідалась про ту страшну аварію. Що я могла тоді вдіяти? Кричати від болю й розпачу, адже, як повідомляли в новинах, в аварії не вижив ніхто, крім водія та ще кількох жінок. Мої знайомі прийшли втішити мене, а я не в силі була нікого бачити. Як вони не розуміють, що я втратила найдорожчу у світі людину, того, хто став змістом мого життя? Я не могла думати ні про що – заснула на кілька годин, не в силі опиратись дії заспокійливих. Коли розплющила очі, нікого поруч мене уже не було. Я тільки почула, як хтось відчиняє ключами двері. На порозі стояв Левко.
«Мабуть, я досі сплю або ж усе, що мені примарилось сьогодні – був лише сон…» - думала в ту хвилину я.
- Мені наснилося, що була страшна аварія і ти… - розпочала я, але Левко мене зупинив. Він був білий-білісінький, наче крейда.
- Це був не сон, кохана. Я мав їхати  в тій маршрутці. У це важко повірити, але… У мене поцупили сумку з речами. І доки я прохав знайомих позичити мені гроші на проїзд та владнати чимало формальностей, сталася та аварія. Смішно сказати, але злодій урятував моє життя. Я вважав, що це був один із моїх найгірших днів, а це моє друге день народження. Але я думаю про тих, кому не пощастило… Це насправді жахливо…
Відтоді ми часто згадуємо той день. Дякуємо Богу за те, що оберіг нашу родину від найстрашнішого. А ще почали ще більше цінувати одне одного, намагаємося увесь вільний час проводити разом. І розуміємо, наскільки зміцніло й подорослішало наше кохання, як змінилися й подорослішали ми. Адже цей життєвий урок забути неможливо.  

Автор: Валерія КРОК

Газета "Життя"

Читайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

ЧИТАЙТЕ

ЗУСТРІЧ НАША ПІЗНЯ…
ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
ЗУСТРІЧ НАША ПІЗНЯ…
11 червня 33
НЕДОБРИЙ
ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
НЕДОБРИЙ
09 червня 27
ДЕНЬ СЕКОНДУ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
ДЕНЬ СЕКОНДУ
04 червня 109