ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
612Історії з життя
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Марійка і Надійка були рідними сестрами з різницею в півтора року. Окрім схожої зовнішності, був у них однаковий розмір взуття. Ще змалку мама купувала чобітки, черевички, босоніжки чи тапки обом, міряючи в крамниці на котрусь із них. Так звикли сестри обмінюватись та приміряти взуття і в дорослому віці. А що мешкали окремо, хоч і неподалік, завжди знаходили нагоду потішити одна одну якимись гарними взуванками.
Так сталося й цього разу. Хоч так, але трохи й не так. А було це тоді, коли Марійка зламала ногу і вже третій тиждень лежала з гіпсом вдома, нічого не могла робити і не знала, як так можна було на рівному місці впасти.
Сталося це отого недільного ранку, коли Марійка взула до церкви нові черевички. Ну, майже нові, бо купила їх у крамниці вживаних речей. Чи, як вона жартома називала цю мережу, у «Народному бутику». Черевички були неймовірно гарні, добротні та майже нові! Підошва не стерта, устілка чистенька, фасон класичний! Та й ціна приємна, і як на неї шиті! Марійка довго не вагалась – купила і вирішила вигуляти черевички найближчої неділі до церкви. Не пройшла і половини шляху, як упала, і то так невдало, що замість недільної участі у службі Божій довелося викликати швидку і їхати в травматологію.
Та все ж це могло статися з будь-ким. От одна приятелька розказувала, що впала на рівному місці, перечепившись правою ногою об ліву. Прикрість, через яку тепер треба лікувати ногу.
Надійка прийшла до сестри саме тоді, коли та вже могла більш-менш нормально пересуватись помешканням і не потребувала сторонньої допомоги. Пригадала собі Марійка, що в сестрички незабаром уродини. А подарунка вона так і не приготувала, бо ж не до того було, та й не було як навіть вигадати щось оригінальне. Дошкандибала Марічка до шафи, вийняла з неї ці суперові черевички і пішла до сестри.
– Надійко, у тебе ж незабаром день народження! А я завше тебе вітала чимось особливим. Однак цього року так сталося, що нічого не змогла тобі купити! Але маю ось такі суперові черевички! Тож хочу їх тобі подарувати! – і вручила сестрі нещодавно придбану взуванку.
Ні, не було в Марійки навіть думки про те, що черевички і її прикрий трафунок недільного ранку якось пов’язані. Просто любила вона свою меншу
сестричку Надійку, от і вирішила подарувати їй те, що придбала з такою любов’ю, що сама б носила лише у великі свята чи в неділю до церкви.
Подякувала Надійка за подарунок, побажала сестрі швидкого одужання та й пішла. Вже вдома уважно роздивилась сестрин подарунок, взула, сподобала! І також подумала, що майстрове взуття, та ще й таке добротне, пасує одягати у свята чи в гості. Але не втрималась і наступного дня таки взула черевички на роботу.
Можете вірити мені, а можете й не вірити, тільки нема як перевірити цього випадку. Не дійшла Надійка до роботи буквально триста метрів, як перечепилась, упала і також зламала собі ногу.
Наступного дня Надійка також уже сиділа вдома із загіпсованою ногою і чудувалась, як же ж так можна було впасти на рівному хідникові тієї самої дороги, якою вона не один рік ходить на роботу. Ну як? І людей не було поблизу, і ніхто за нею не гнався, і взуття було зручне! І не слизько було зовсім! Ну як же ж так?!
– Марійко, не повіриш. Я зламала ногу. Вчора, дорогою на роботу, – чи то бідкалась, чи повідомляла сестрі Надійка.
– Як же це сталося? – дивувалась старша сестра.
– Не повіриш, отак просто і раптово. Йшла собі, не поспішала, була в гарному настрої. Мала стільки планів на день. І на роботі повно справ! Аж раптом – геп – і я вже на хіднику з поламаною ногою! Отака петрушка!
– То, може, ти взула ті свої високі підбори, у яких колись ногу підвернула? – допитувалась сестра.
– Ні, якраз вирішила вигуляти черевички, які ти мені подарувала ото нещодавно. Вони такі добротні, зручні, то я й не хотіла чекати особливої нагоди. Йшла собі легко, як завжди, і отаке зі мною сталося!
– Не повіриш, але я зламала ногу, коли йшла саме в тих черевичках, які тобі подарувала. Боже мій, та я й подумати не могла, що таке станеться! – бідкалась Марійка, але вже було запізно.
Отже, разом із цими добротними черевичками хтось передав і якусь прикру історію далі. Кажуть, речі бережуть інформацію про своїх власників. А позаяк ні Марійка, і тим паче Надійка гадки не мали, кому належали ці чудові черевички і що сталося з попередніми власницями чи, може, навіть з однією із них, вони вирішили позбутися загадкової взуванки.
Щойно Надійці зняли гіпс, вона запхала черевички в чорний пакет і викинула у сміттєвих бак, подалі від шукачів речей. Не хотіла залишати черевички на видноті, щоб із кимось випадково не трапилось те саме, що з нею та її старшою сестричкою. Хоча не вірила на всі сто відсотків у містику, залишала бодай мізерну надію на те, що прикрі випадковості бувають у житті, що є дивовижний збіг обставин. Але таки позбулася нещасливих черевиків. Шкода, але ноги дорожчі!
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
32
Життєві історії
