КОЛИ РОЗТАНЕ НАЙБІЛЬША СНІЖИНКА

Шибка посипалася. Олена спочатку й не здогадалася, що перетнула лінію, за якою реальність – холодна, вузлувата, з безліччю перепон для її сім’ї. Дзенькіт скла не покидав дівочих вух, хоча минувся, скалки, освітлені настільною лампою, жонглювали зблисками, осипалися з ліжка від порухів тремтливого тіла Олени, що протестувало, розніжене, проти вертикального положення й переміщення за межі спальні.

З реальності, з тієї смуги, яку забарвили чорним останні тижні, вбігли батьки.

– Скалічена? – мати охопила голову дочки.

– Виродки! – слово тата роздерло нічне завіконня, полетіло навздогін знавіснілим кривдникам.

Хто вони, ті скоцюрблені зі шлейфом реготу за тином? Як завше, втечуть, заледве наблизишся до них. Олена розуміє глибоку батькову журу: накликав на себе і на рідних лихо, коли почав викривати гріхи шахраїв, від яких банкрутує підприємство. Ось тоді й покрилися рясним потом...