«Яка красуня, – у приємному чоловічому голосі відчувалось захоплення, – помирає. Як жаль».

«Хіба можна бути такими довірливими та необачними? – думала Софія. – Зі мною не може трапитись такого.

Марта значно старша від тебе. Довкола завжди буде багато молодих, вродливих жіночок.

Убога хатина світила розбитими вікнами, двір і город заростали бур’янами. Тоня припинала в тих бур’янах худобину...

– Са-ш-ш-ш-ш-о-о-о! Са-ш-ш-ш-о-о-о! – в темряві ночі знову пролунав цей страшний поклик. Він уже вкотре вривався в його сон…

Ось так минуло півтора року. Вогонь Сергієвого й Оксаниного кохання розгорівся ще дужче.