Убога хатина світила розбитими вікнами, двір і город заростали бур’янами. Тоня припинала в тих бур’янах худобину...

– Са-ш-ш-ш-ш-о-о-о! Са-ш-ш-ш-о-о-о! – в темряві ночі знову пролунав цей страшний поклик. Він уже вкотре вривався в його сон…

Ось так минуло півтора року. Вогонь Сергієвого й Оксаниного кохання розгорівся ще дужче.

Заміжжя перетворило свята на дні, гірші від буднів. Чоловік був не з тих, хто тішиться домашнім затишком.

Наталка та Петро одружились. Наталка поселила у свою квартиру пожильців і переїхала жити в невеличкий будинок Петра.

Наталка дуже кохала свого чоловіка. За рік їхнього шлюбу її кохання розгорілось іще більше. Мов вогонь на вітрі.