Ще з дитинства це був її рідний дім, адже Віка разом із братом Віктором втратили батьків у дошкільному віці...

То був найщасливіший день у житті Владислава. Він плакав від радості, що переповнювала його серце: нарешті в нього є дитина.

Усе було б весело, якби не було настільки трагічно, абсурдно та безглуздо. Вона боялася кохати його, однак не боялася гратися його почуттями.

Чи багато в тебе залишилось у пам’яті? Невже вона настільки нескінченна, що пам’ятатимеш усе?

«Я тебе кохаю!» Одна з найбажаніших фраз, які воліє почути людина. Такої ж думки була й Аліса.

Вона сиділа у неймовірно вологій та сірій аудиторії. Було незрозуміло, чи приміщення сіре від стін, які востаннє фарбували, мабуть, наприкінці 90-х...