КАЗКА ДЛЯ АЛІСИ

КАЗКА ДЛЯ АЛІСИ

«Я тебе кохаю!»

Одна з найбажаніших фраз, які воліє почути людина. Такої ж думки була й Аліса. Дівчина слухала солодкі оди принца Дмитра й навіть на секунду не припускала, що це все може виявитись неправдою.

– Я тебе так сильно кохаю! Одружімося, – запропонував Дмитро, немовби вкладаючи у ці слова всю душу.

Звісно, Аліса погодилася без вагань, адже декілька років жила у задзеркаллі закоханости й бажання стати дружиною коханого чоловіка.

Молоді почали готуватися до весілля. Дівчина мріяла про те, що готуватиме сніданки коханому, буде йому опорою та підтримкою у важкі хвилини життя, найбажанішою коханкою та матір’ю його дітей. Їй було неважливо, що буде на столах і скільки грошей принесуть гості, яке загалом буде святкування, у якій церкві відбудеться вінчання чи наскільки вартісною виявиться сукня.

Головне – те, що вони з Дмит­ром будуть разом навіки і ніхто й ніколи не зможе розлучити їх. Головне – це їхні почуття, а не атрибути святкування.

Безтурботний та щасливий стан Аліси перервав дзвінок у двері. Того суботнього ранку ніхто не чекав на гостей, та й до весілля залишався тиждень, і потрібно було встигнути доробити дрібнички, які якраз займали чи не найбільше часу.

– Добридень, – привіталася приваблива дівчина, яку Аліса не відразу й упізнала. – Чи можу я побачити Дмитра?

Після останніх слів не залишилося сумнівів: це була та, що колись зустрічала з Дмитром ранки та проводила вечори, – Марина. Та, що декілька років тому сама покинула хлопця, а Аліса збирала по частинках його вщент розбите серце. Та, яка не залишила по собі скупої записки і не виринала з болота пам’яті всі ці роки.

Дмитро страждав, не приховував, що йому нестерпно зле. Саме тоді на допомогу поспішила подруга дитинства Аліса. Завдяки її життєвій мудрості хлопець зумів вирватися з тенет смутку та розбитого серця. А згодом запропонував зустрічатися. Вона була для нього надійним тилом та розрадою, а згодом стала нареченою. І все мало закінчи­тися весіллям. Наче у казці. У казці, яку намріяла собі Аліса.

– Навіщо він… – не встигла промовити фразу до кінця, як з’явився Дмитро. Хлопець одразу впізнав Марину й був дуже радий бачити зрадницю.

– Маринко? Що ти тут робиш? Проходь!

Вони не одну годину кавували і не звертали уваги на Алісу. Дів­чина намагалася не видавати своє невдоволення. Згодом Марина пішла, залишивши на душі гіркий осад страху за те, що Дмит­ро може обрати не Алісу.

– Ти мене кохаєш? – спитала Аліса, стримуючи сльози.

– Так, звичайно. Чому ти пи­таєш?

Не відповіла, бо не хотіла, щоб Дмитро знав, що в душі оселився страх. Нехай до весілля все буде ідеально. Немов у казці.

Нарешті настав день весілля. Алісу одягали, вітали дружки та рідні, проте сама вона почува­лася зле. Її гризли страх і тривога.

– Алісо, нам треба поговорити, – сказав старший дружба, ховаючи очі. – Дмитро не прийде. Він щойно зателефонував і повідомив, що не хоче одружуватися з тобою.

Після останніх слів хлопця Аліса втратила свідомість. Її ледве привели до тями і ще довше намагалися заспокоїти. Дівчина не розуміла, чому коханий так вчинив із нею. Заради чого? Чи заради кого він втік із весілля? Як тепер дивитися в очі людям, яких вони разом запросили? Що їм казати? А може, почуте – злий жарт?

Минув не один тиждень після ганебного недовесілля. Аліса не виходила з дому, майже не їла та не пила. Вона плакала стільки, що очі здавалися персиками. Мама намагалася заспокоїти доньку, допомогти стабілізувати стан, але все було марно. Дів­чина слухати не хотіла про те, щоб кудись вийти. Врешті, після довгих вмовлянь батьків вона все ж зібралася до центру міста. Можливо, й справді, прогулянка бодай трішки розвіє смуток і тугу.

Прогулюючись вулицями, Аліса випадково зустріла Дмитра та Марину. Марина з неприховано радісною усмішкою підбігла до неї й щось говорила і пояснювала, проте Аліса не слухала. Вона дивилася на Дмитра, що стояв позаду розлучниці, не підводячи очей. Той, кого вона кохала до нестями, навіть не наважився підійти і попросити пробачення. Він, колись мужній для дівчини чоловік, просто ховався за спиною іншої.

А М...