КОЛЬОРОВА ІСТОРІЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

23 листопада 10:24

402

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Олена неспішно йшла зимовою вечірньою вулицею. Трохи сніжило. Дерева вкрила кришталева ожеледь. Повз продзеленчав жовтий трамвай. Він скидався на яскраву сонячну пляму та тлі січневої сніжно-білої ідилії.

Дівчина оминула зупинку й пішла далі. Хотілося прогулятися і трохи подихати морозним повітрям, вивітрити хміль від червоного «Піросмані», яке вони сьогодні з Іриною мали задоволення смакувати.

Звана вечеря у друзів. Ірина – найкраща Оленчина подруга ще з часів універу – мешкала на відстані декількох трамвайних зупинок. Тож часто запрошувала Оленку на гостину та сюрприз-знайомства з товаришами Ігоря, свого чоловіка. Мабуть, компанійська й активна Ірця трохи сумувала в декреті з Остапчиком, саме тому влаштовувала Олені сватання раз на декілька тижнів. Сьогодні її знайомили вже з четвертим колегою Ігоря. Олена щиро вірила, що колись ці друзі вже скінчаться і вона зможе просто гостювати в подруги, бавити свого малого похресника.

Ні, знайомства ці для Олени були приємні, а вечори в компанії друзів минали весело та невимушено. Але Олена у свої 28 років геть не вважала себе самотньою чи обділеною життям, не прагнула шукати свою половинку навмисно, не вірила в оці підлаштовані романтичні знайомства.

– Доля сама мене знайде! Ірино, не хвилюйся, – казала завжди подрузі, коли йшлося про її невлаштоване особисте життя.

Іринка тільки відмахувалась і щиро вважала, що Олені не завадить її підтримка й активність. Ось так і сталося сьогодні. Червона скатертина, рубінове вино, свічки та святкова вечеря. І цей товариш Ігоря був доволі приємним хлопцем, але не героєм Оленчиного роману. Тож дівчина побавила Остапчика, випила винця з подругою, трохи пофліртувала для годиться і зібралась додому. Так, проводжати її не треба.

Легкий сніжок перейшов у дужий снігопад. Мороз не відставав і почав щипати дівчину за щічки. Добре, що будинок уже поряд, одразу за рогом. Дівчина щільно закуталась у свій новенький пуховик кольору стиглої вишні й стрімко рушила до свого порога. Надворі була вже не зимова благодать, а сніжна буря.

Ліфт підійняв дівчину на восьмий поверх. І коли відчинилися двері, вона відразу почула той неймовірний запах випічки. То була здоба з корицею, яблуком і ще з чимось смачним. І хто це таку смакоту пече на ніч? Усміхнулась собі. Зайшла в порожню квартиру, заварила чаю з липового цвіту й дістала із шафки пачку вафель «Артек» у червоно-синьому упакуванні. Це, звісно ж, не домашня випічка, але теж смачно.

Ранок неділі зустрів Олену тишею. Прокинулась достатньо пізно, але в будинку було тихо. Навіть ніхто із сусідів не встиг увімкнути пилосос чи гучну музику. За вікном яскраве сонечко мерехтіло на чималих кучугурах сріблясто-білого снігу. Дуже скоро дівчина зрозуміла причину недільної тиші. У квартирі, а мабуть, і в усьому будинку не було світла. Але щиток перевірити буде не зайве.

Олена накинула поверх червоно-синьої картатої піжами багряний в’язаний кардиган і вийшла на майданчик біля ліфта. Зазирнула в щиток і зрозуміла, що проблема таки була глобальною. І бажану каву вона зварить собі ще ой як не скоро! У її багатоповерховому будинку тільки електрика, навіть опалення працювало від неї. Тож до проблеми з кавою незабаром додасться ще проблема з теплом. На вулиці чималий морозець. Оленка зітхнула. Не такий вихідний вона собі планувала.

Аж тут клацнув замок і розчахнулися двері квартири навпроти. Олена аж підскочила від несподіванки. Це помешкання давно стоїть порожнім. Дівчина й не знала, що в неї з’явилися нові сусіди. З-за дверей вийшов молодик років тридцяти, середнього зросту, міцної статури. Новий сусід явно тільки-но прокинувся. Він був заспаний і вдягнений у картаті піжамні штани та футболку. Чоловік трохи здивувався, побачивши Олену, але привітався та відрекомендувався.

Остап заселився до цього будинку майже два місяці тому. А Оленка й не зауважила, що цей сусід з’явився. Дівчина вже збиралася попрощатись і сховатись за дверима власної оселі, бо якесь ніякове вийшло знайомство в піжамах на сходовому майданчику, як хлопець промовив:

– Сусідко, може, хочеш кави? У мене є газова туристична плитка та багато свіжої випічки.

– То це від тебе вчора такі смачні аромати на весь під’їзд ширились? – здивовано запитала Олена.

Молодик щиро усміхнувся та розповів, що працює пекарем-кондитером. Випічка – то його любов і покликання. А вчора випробовував новий рецепт. До речі, напрочуд вдала випічка за ним вийшла.

Олена зніяковіла. Кави дуже хотілося. Та якось незручно до малознайомої людини в помешкання пхатись. Та й вигляд у неї був трохи недоречний для походу в гості.

Здається, хлопець помітив це вагання, тому швидко промовив:

– Чекаю тебе за двадцять хвилин! Самому мені стільки пирогів і булочок не з’їсти! Нумо, розкажеш мені про життя в нашому домі, попліткуємо!

Остап засміявся і сховався за дверима. Уже звідти до Олени долинули його слова:

– Не барись! Двері залишаю незамкнені!

Дівчина миттю витягла пів шафи одягу, перш ніж знайти щось пристойне, але не дуже врочисте, для кавування. Винного відтінку легінси та сірий світшот у білу сніжинку. По-домашньому, але мило. Волосся зібрала в пучок на потилиці, трохи туші, тіні та блиск для губ. Схопила великий «Твікс» із шафки в кухні, щоб не з порожніми руками в гості. І пішла до сусідньої квартири.

Остап теж змінив піжаму на спортивний костюм. Хлопець запросив Олену до кімнати, де вже був накритий стіл біля вікна. Як же гарно все! Рум’яні булочки з яблуком та вишнею, ароматні сінабони, кава в джезві, навіть молочник з гарячим молоком. Про такий сніданок і не мріяла!

Дівчина окинула оком: великий сонячно-жовтий диван дуже пасував до світлої кімнати. Від нього віяло теплом і затишком. Навпроти дивана висів телевізор на стіні. А в кутку акуратною пірамідою були складені коробки ще з переїзду.

Олена з Остапом говорили про роботу, друзів, минулі свята, навіть про спогади дитинства. Хлопець був говіркий, але вмів уважно слухати. Як виявилось, у них з Оленою було чимало спільного. Гаряча кава та смачна випічка. І якось непомітно й турботливо хлопець накинув дівчині на плечі багряний плед, бо у квартирі ставало прохолодно.

Вони сиділи і спілкувались, а каву змінив гарячий чай. Потім Остап запропонував подивитись книжки, які ховалися в картонних коробках у кутку. Там було чимало цікавого і знайомого дівчині. І так непомітно минуло пів дня. Не зауважили, коли й світло увімкнули.

Отак і буває в житті. Доля готує та підносить тобі подарунки, коли найменше цього очікуєш, найменше готовий до цього. Навіть зимовий холодний ранок може стати теплим, яскраво-сонячним і затишним, якщо поруч твоя людина.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!