ЩО ЦЕ БУЛО?

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО

10 липня 22:07

107

Джерело: Газета «Життєві історії»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Дзвінок матері застав Аллу в кафе, де вони з подружками пили каву й ласували тістечками. Дівчата були в гарному гуморі, то смакували собі, обговорювали останні новини на курсі, жартували, сміялися.

Голос матері був стурбований:

– Доню, мені щойно зателефонували з батькової роботи. Татові стало зле, то викликали швидку, а та забрала його до лікарні. Я вже їду, чекаю на тебе.

Гарний настрій наче хвилею змило. Дівчина попросила вибачення в подружок і поїхала до лікарні. Там поруч зі згорьованою матір’ю був діловий партнер батька Євген Йосипович. Чоловік обіймав її за плечі й заспокоював:

– Усе буде гаразд! Усе буде добре! Я про все домовився: і про окрему палату, і про індивідуальний догляд. Наш Леонід викарабкається. Він людина сильна, вольова, він не кине своїх дівчаток!

Матір покірно кивала головою, але сльози зрадливо котилися щоками. А ще тремтіла, наче той сухий листочок на вітрі. У палату до батька не пускали, тому стояли біля вікна. Алла, як побачила татка, теж заплакала: губи чорні, обличчя землисте… За життя батька лікарі боролись, але серце не витримало…

На похороні й на поминальному обіді було багато людей, стільки добрих слів сказано! Більше за всіх говорив Євген Йосипович. Одразу після сороковин став казати вдові покійного, що згоден сплатити їй та доньці частину паю батька в їхньому загальному бізнесі. Вони ж нічого в цьому не тямлять, то нащо їм цей головний біль? Жінки одразу погодились. Вони ж справді нічого не розуміють у бізнесі, то взяли те, що їм дали. Після цього Євген Йосипович зник, жодного разу навіть не зателефонував, не поцікавився, як там живуть згорьовані жінки. До речі, зник не лише він. Якось поступово припинилося спілкування з багатьма знайомими, які так наполегливо шукали дружби із впливовим і багатим бізнесменом паном Леонідом. Пропав і хлопець Алли, якого вони вже вважали членом сім’ї та її нареченим.

Останнім часом жінок навідувала шкільна подруга Аллиної матері та сусідка. З грошима у жінок було все добре, та їм би більше спілкування й моральної підтримки.

Адель Яківна, мати Алли, повернулась на роботу в школу, де працювала раніше. Алла продовжувала навчання у виші. Після закінчення почала шукати роботу, та от нічого пристойного не знаходила. Згодом знайшла через інтернет. Щоправда, у сусідньому містечку. Їхати недалеко, десь годину, втім, пристойна зарплата, забезпечують житлом. Відстань Аллу не бентежила, у них була автівка, і Алла непогано з нею вправлялась. Донька порадилася з мамою, і та підтримала її:

– Їдь! Це недалеко, там нова робота, нові знайомства. Тобі треба розвіятись, бо живемо наче в коконі. За мене не турбуйся.

Алла поїхала, оформилась, отримала кімнату в гуртожитку. Робота Аллі сподобалась: цікава, багато нового, та й колектив непоганий, багато молоді. Десь за кілька місяців Алла познайомилася з Вадимом. Молодий чоловік працював у фірмі по сусідству, тож іноді забігав у справах. Такий собі високий, ставний синьоокий брюнет. Невеличка на зріст сіроока шатенка Алла закохалася по самі вуха. Вона б воліла зустрічатися з Вадимом щодня, та от… у хлопця ще були інші справи. Багато справ. Алла себе заспокоювала: це ж чоловік, то так і має бути. Он її покійний батько теж багато й важко працював. Утім, Вадим був незадоволений своєю роботою. Він прагне більшого та іншого.

Загалом чоловік був неговірким, про себе майже нічого не розповідав. До себе не запрошував – живе з батьками. Багато разів Алла запрошувала його поїхати разом із нею додому познайомитися з її мамою. Вадим завжди знаходив привід відмовити. Аллі б задуматись, але закохана жінка нікого не слухає, не бачить і не чує. Головне, що в них з Вадиком стосунки. Адже в неї щирі та теплі почуття до нього, то як же інакше може бути у Вадима?..

Стосунки між ними тривали понад рік, і Алла завагітніла. Почувалася добре, тому не одразу й зрозуміла. Зробила тест – вагітна. Одразу зателефонувала коханому й призначила йому зустріч у їхньому улюбленому ресторані. Вона повідомить йому чудову новину! Під час розмови жінці здалося, що чоловік був не в гуморі, бо сказав, що в нього теж є новина. Алла ще подумала: вони останнім часом не так часто зустрічалися, то, може, знайшов іншу роботу? У ресторан Алла прийшла перша, сіла за їхній улюблений столик, зробила замовлення. Вадим трохи запізнився. Настрій у чоловіка був поганий. Алла занепокоїлась: «Що там за новина? Що сталося?». Вадим відводив очі, нервово м’яв хлібний м’якуш, дивився вбік, мовчав. Потім наважився і мовив:

– Алло, я мав тобі раніше розповісти. До тебе я кілька років зустрічався з жінкою. Коли вона поїхала з міста, то я думав, що між нами все скінчено, але вона повернулася до мене. Ми поновили стосунки, зараз живемо разом. Я зрозумів, що не можу без неї. Алло, зрозумій мене. До речі, ми одне одному ніколи нічого не обіцяли і спільних планів на подальше життя не будували.

– Вадиме, у мене теж є новина: я вагітна.

Алла уважно подивилась на чоловіка і з виразу його обличчя все зрозуміла. Вона встала і пішла. Ресторан був розташований у парку. Пішла до ставка, сіла на їхню улюблену лавку. Чекала до темряви Вадима, а він не прийшов. Алла ходила на роботу і все чекала: не може ж Вадим не викликати її на розмову. Однак чоловік не приходив. Випадково зустрілася з жінкою, яка працювала разом із ним, то розпитала. Та розповіла, що Вадим тиждень тому звільнився і, наскільки їй відомо, виїхав з міста. Алла ледь знайшла в собі сили запитати, чи з батьками виїхав. Жінка здивовано глянула на Аллу:

– Може, у Вадима і є батьки, та він про них ніколи не розповідав. А жив він сам.

Алла ледь дочекалась вихідних і поїхала додому – до мами. А хто в неї взагалі є, крім неї?! Мама сказала:

– Заспокойся, доню! Тобі зараз не можна хвилюватися. Звільняйся з роботи, посидиш удома. У твоєму стані шкідливо важко працювати, бути так багато часу за кермом. Шукати Вадима? Та де ти будеш його шукати? Тільки осоромишся. Це ж невелике містечко. Ти що, думаєш, у людей очей немає?

Алла спочатку не послухалась матері, ще декілька тижнів попрацювала, усе чекала. Та якось у дорозі їй стало так зле, що сама перелякалася. Матері нічого не сказала, але з роботи звільнилася. Ще декілька разів намагалася зателефонувати Вадимові, проте телефон був «не в зоні доступу». Народила дівчинку Христину. Десь за місяць не витримала і знову зателефонувала. Телефон мовчав, але був у мережі, то надіслала Вадимові світлину, де була з донькою, й відправила есемеску. Відповіді не отримала.

За кілька місяців чоловік з’явився. Алла якраз гуляла з донькою на дитячому майданчику. Вадим підійшов і сів поряд. Довго сиділи мовчки. Потім чоловік запропонував пройтися. Пішли недалеко – до сусіднього двору, бо дитину незабаром треба було годувати і вкладати спати. Вадим сказав, що не знає, що йому робити. Алла сиділа мовчки, потім встала. А вона знає, що робити. Виховувати дитину! Поїхала додому: у дитини режим. Вадим плентався поруч, доніс візочок до дверей і пішов. Алла плакала, переодягала дитину й розповідала матері про неочікувану зустріч. У візочку жінки знайшли конверт. Подивились – гроші. Великі гроші. Алла скипіла:

– Хоче відкупитися! Гроші поверну! Вони мені не потрібні.

Мати була проти:

– Чого це ти не візьмеш гроші? Якщо він не бере участі у вихованні доньки, то нехай її утримує! Це ж гроші для дитини. Як не витратиш їх зараз, то відкладеш доньці на навчання!

Вадим приїздив нерегулярно, іноді його подовгу не бувало, але згодом з’являвся. Завжди з грошима. Ніколи не забував про день народження доньки: завжди дарував їй дорогу золоту прикрасу. Коли дівчинка була маленька, Алла якось сказала:

– Ти б доньці ляльку купив чи якусь іграшку. Нащо їй зараз ці коштовності?

На що Вадим серйозно проказав:

– Невідомо, як потім життя складеться. Іграшок у неї і так багато, а прикраси для жіночої статі ніколи не бувають зайвими. І їх ніколи не буває забагато!

Жінка промовчала, хоч хотілося багато чого сказати. Доньці потрібні батьківська увага та піклування. Взагалі, потрібен батько поряд. Однак мовчала, бо Вадима не переробиш, він такий, який є, і прислухається лише до себе коханого, єдиного та, звісно ж, найрозумнішого.

Усе, що хотіла йому сказати, казала матері, яка її заспокоювала:

– Не переживай, сама розумієш, що його не переробити, тож не псуй собі нервів. До речі, якщо порахувати всі ті гроші, які він тобі дає, то на місяць виходить більше, ніж багато хто з чоловіків дає своїй законній дружині за рік.

– То що, я повинна продатися? Я і без нього проживу, і без його грошей, – шаленіла Алла.

– Можна і без нього, і без його грошей, однак Вадим – батько твоєї дитини. То не кажи про нього поганого, ще й біля дитини.

– А я біля дитини нічого й не кажу, – огризалась Алла.

Коли донечці виповнилося три роки, мати Алли пішла на пенсію. Алла вирішила, що вона не сидітиме вдома. То знайшла собі роботу. Зарплатня більш ніж скромна. Посада теж, але недалеко від дому. Жінка намагалася влаштувати особисте життя, проте не виходило. «Мабуть, така в мене доля, і треба змиритись», – думала вона.

Перед школою Вадим повіз Аллу з донькою до моря, щоб оздоровитися, – до дорогого пансіонату. Тиждень провів з ними. Стосунки поновилися. Що більше підростала донька, то частіше почав приїздити Вадим. Знайшов спільну мову з мамою. Літня жінка зустрічала Вадима гостинно. Годинами розповідала йому всі новини про онуку. Чоловік ніколи не приходив з порожніми руками, крім грошей, завжди приносив подарунки жінкам, делікатеси, багато смаколиків. Влітку постійно разом відпочивали. Алла, хоч і давала сама собі слово не питати, таки не втрималась і запитала, де живе і чи є в нього сім’я. Чоловік лише подивився на неї. Глипнув так, що в Алли відпало бажання щось розпитувати взагалі. Для себе зробила висновок: якщо не відповів, то сімейний.

Коли не стало пані Аделі, Вадим почав приїздити надовше і частіше, жив в Алли, а вона й не заперечувала, адже дитина повинна знати батька.

Коли дівчина закінчила школу, Вадим повіз доньку за кордон на навчання. Перед поїздкою Алла осміліла й почала розмову про те, що треба ж нарешті дитину записати на себе. І зараз це так вчасно, як ніколи. По батькові Христина Вадимівна, а от прізвище?

Чоловік важко зітхнув:

– Алло, ти нічого не знаєш, це на краще. А ще ти нічого не розумієш, то це ще краще. Хай поки усе залишається так, як є. Просто повір мені: так треба!

Алла змовчала й цього разу. Коли Вадим поїхав, то довго плакала. Вона нічого не розуміла. А після того як влаштував дитину за кордоном, Вадим узагалі… зник. Він і раніше міг зникати надовго, але щоб так надовго. Вже й декілька років минуло, а ніякої звістки. Донька встигла за кордоном вийти заміж, народити дитину, закінчити виш, а Вадима й сліду нема.

Алла давно збиралася, а тут наважилась і поїхала в містечко, де раніше працювала і познайомилася з Вадимом.

Приїхала, та нічого не дізналася: фірми давно немає. Ні її фірми, ні Вадима. Ніхто нічого не знає і не пам’ятає. Де шукати – не знала. А як ішла містечком, то проходила повз поліційний відділок. А там дошка з написом «Їх розшукує поліція». Щось зачепило око жінки, підійшла і почала приглядались. Серце заніміло – Вадим. Придивилась уважніше: та ні, ніби й не він, бо ім’я, по батькові й прізвище – інші. Та й світлини такі невиразні, що не розгледіти. Повернулась додому. Вирішила, що доньці нічого не розповідатиме. Нащо її хвилювати? До того ж сама нічого не знає і не розуміє.

Довго думала і вирішила все залишити так, як є. Якось увечері – дзвоник у вхідні двері. Алла йшла до дверей і думала, що це, мабуть, сусідка, бо ж година пізня. Про всяк випадок запитала:

– Хто?

– Це я. Швидко відчиняй!

Відчинила. Вадим хутко прослизнув у коридор. Алла стояла мовчки. Вадим уважно подивився на жінку:

– Чого мовчиш? Чого стоїш? Не впізнала чи що?

В Алли прорізався голос:

– Ходімо до вітальні.

Поки Вадим мився, Алла приготувала вечерю. Сама не їла, дивилася на чоловіка. Той наминав із задоволенням. За чаєм розпитав, як вона, як донька, які новини. Про себе сказав коротко:

– У мене неприємності. Великі неприємності, хоч я ні в чому не винен. Краще тобі нічого не знати. Я дуже втомився. Усі розмови – вранці.

Чоловік зайшов до спальні, ліг на ліжко й одразу заснув. Алла заснула на світанні. Встали пізно. Вадим зняв із шиї важкий ланцюжок з великим хрестом: для доньки. З руки зняв коштовний «Ролекс» – для онука. Ще передав Аллі великий пакунок зі словами: «Сховай».

– Що це? – спитала жінка.

– Настане час – дізнаєшся, – незадоволено відповів.

От не любив чоловік, коли його щось питають. Далі мовив:

– Алло, мене шукають лихі люди. І не одні. Я не хочу, щоб через мене в тебе були неприємності, тому не можу тут надовго затриматися. Чи немає в тебе на прикметі якогось скромного будиночка десь на околиці, де я міг би пересидіти важкі часи?

Алла думала недовго: у неї в самої є така хатинка. Вона свого часу належала її бабці та дідові. Хатинка у пристойному стані, її доглядає сусідка. Алла за це їй платить. Хатинка стоїть порожня, розташована біля самого лісу, поряд іншого житла немає. Вадим зрадів, бо це якраз те, що йому треба.

Декілька днів чоловік пожив в Алли, потім зібрались і поїхали. Вирушили їхати двома автівками: попереду Алла, а позаду Вадим своєю. Так і зробили. Доїхали швидко і без пригод. Алла одразу пішла до сусідки по ключі – вона здала хатинку в оренду. Декілька днів допомогла облаштуватись. Навіть показала схрон, де ховала від батьків свої дитячі таємниці. Чоловік засміявся:

– Хто б міг подумати, що ти така вигадлива?!

Потім жінка зібралась і поїхала додому. Щотижня привозила харчі, дорогою уважно розглядалась навкруги. Доньці нічого не казала – чоловік заборонив. Заїхала до сусідки, попитала, як справи у неї, у селі. Сусідка відповідала, що все гаразд, а в селі ніби так, як і завжди. Усі місцеві на місці, нових немає. Чоловік прожив у хатинці понад рік, а потім почав казати, що його щось нервує, не дає йому спокою. Так, ніби декілька разів ввечері чув, що хтось шарудить у садибі. Жінка заспокоювала:

– Це в тебе вже, мабуть, параноя. Хто б це тебе тут шукав? Кого чи чого ти боїшся?

Вадим відмахувався:

– Не лізь не у свої справи.

Цього разу Алла не промовчала, тому посварились. Жінка поїхала додому. А коли приїхала за тиждень, то хатинка була порожня. Жодної речі Вадима не було. Усе прибрано. Алла навіть у схрон подивилась – порожньо. Жінка повернулася додому. Сама собі не зізнавалася, але чекала звістки від Вадима. Та той мовчав. Згодом приїхали погостювати донька з онуком. Алла їй усе розповіла, віддала ланцюжок з хрестом, годинник. Вони з донькою порадились і вирішили подивитись, що ж там у пакунку, який залишив Вадим. Розкрили – гроші. Ще й скільки… Вирішили, що частину донька забере із собою, а далі… А далі, як завжди, будуть чекати.

Минали роки. В Алли вже й коса сива, вже й не працює – на пенсії. Донька народила другу дитину. За ці роки і донька, і Алла декілька разів були одна в одної в гостях, то частинами перевозили гроші до доньки за кордон. Донька неодноразово запрошувала матір переїхати до них. Алла все відмовлялась, а от тепер почала хворіти, почувається погано, то хто їй допоможе, як не донька? Почала збиратись у дорогу. Та спершу вирішила продати хатинку в селі. Знайшла покупця, тому приїхала на декілька днів: усе розібрала, прибрала, заглянула у свій дитячий сховок, а там чималий важкий пакунок. Алла не стрималась і одразу розкрила. У декількох поліетиленових пакетах лежали коштовності: дорогі золоті прикраси.

І коли тільки поклав? Після його від’їзду з будиночка цього пакета точно не було – вона ж перевіряла.

Вдома Алла задумалась, мабуть, недарма, коли вона після від’їзду Вадима була в будинку, їй декілька разів здавалось, ніби там хтось побував. Ба більше, інколи здавалось, що в будинку хтось є. Вона завжди гнала від себе ці думки: це їй уже, як Вадимові, щось ввижається і вчувається. Та ж звідки з’явився цей пакунок, якого раніше точно не було? А якби це був Вадим, то чого б він ховався від неї? Алла не знала, що й думати.

Відтак жінка поїхала до доньки. Відвезла частину грошей та прикрас. Донька теж була в безтямі. Та що ж це таке?! Вирішили, що Алла ще трохи поживе в доньки і поїде, може, Вадим таки з’явиться. Вадим не з’являвся. Алла почувалася дедалі гірше, тому продала квартиру і виїхала до доньки. Щороку Алла телефонує сусідам: вітає з Новим роком і питає, чи не шукав хто її. А ніхто і не шукав. І донька, і Алла досі не знають, де Вадим, що з ним. І взагалі, що це було?

Дякуємо за вашу передплату онлайн!