ЯСНООКА ВАРТІСТЬ

Усе було б весело, якби не було настільки трагічно, абсурдно та безглуздо. Вона боялася кохати його, однак не боялася гратися його почуттями. Не страшилася того, що відчував він. Чому була такою холодною? Невже через міфічну юнацьку трагедію? Чи то відгомін дитячих страхів, невдач, невпевненості, що множилися від року до року.

У ті моменти ілюзій близькости, таких до неможливости ніжних та незграбних фантазій, що так по-дитячому відбивалися у його дорослих воліннях цілунків, він був до неймовірності щасливий. Піднесений. Окрилений почуваннями потрібности, важливости, любови…

А вона?

Здавалось, знає його ціле життя. Хоча то був черговий обман, бо знались вони лише декілька років. Але це не заважало їй вгадувати його слова, допов­нювати думки, закінчувати речення… Проте суперечило коханню. Так по-дурному. Так незвідано і безпричинно перечило та розбивало вщент воління душі обіймати своє відображення в іншій люди...