Оксана була єдиною дочкою в сім’ї. Її любили, їй ні в чому не відмовляли.

…Усе життя я соромився своєї матері. В неї не було одного ока. І вона здавалася мені жалюгідною.

З двома непідйомними торбами Настя ледве заштовха­лася в автобус...

Хочу розповісти про одну жінку, її звати Олеся. Зозуля накувала їй 63 роки. Життя прожите, промайнули літа, а спогади лишилися.

Тридцять п’ять років – не такий уже й пізній вік, щоб можна було зневіритися в людях, але Оксана не раз розчаровувалась, серйозно, глибоко.

Так її називали в селі всі: дорослі, і діти, і друзі, і знайомі. «Сонечко йде, сонечко йде»...