«ВІДДАЛА ТОБІ СВОЄ…»

Жіночки почали згадувати різні історії з життя. Бабуся, яка весь час слухала і не втручалася в нашу розмову, попросила послухати її. Вона розповіла випадок, який трапилися в їхньому місті з її далеким родичем.

* * *

…Усе життя я соромився своєї матері. В неї не було одного ока. І вона здавалася мені жалюгідною. Батька взагалі не пам’ятав. А мати? Ну що вона могла в такому стані? Порівняно з іншими красивими і нарядними мамами, здавалася мені бідною і нещасною. Як міг, ховав її від друзів, але одного разу вона взяла і прийшла до школи – скучила, бачте! І підійшла до мене при всіх. Я мало крізь землю не провалився! Розсердився так, що біг, куди очі дивилися. А наступного дня, звісно ж, уся школа тільки й говорила про те, що у мене страшна матір. При­наймні мені так здавалося. І я не зненавидів її. «Краще б узагалі в мене не було мами, ніж така, як ти, краще б ти померла!» – кричав я тоді.

Вона ж мовчала. Більше за все на світі я хотів тоді піти з дому, піти від матері. Що вона могла мені дати? Я наполегливо здобував знання, вчився добре і, щоб підвищити освітній рівень, переїхав до столиці. Матір весь час пересилала мені гроші, а сама не навідувалася – я заборонив! Минав час, уже і виш був позаду, і весілля моє. З’явилася гарна робота. Потім ще гарніша квартира, народилися діти. Життя просто усміхалося, і я гордився, що всього досягнув самотужки. Про матір волів не згадувати, але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій дім. Адресу їй дав мій двоюрідний брат. Діти не знали, що це їхня бабуся. Вони взагалі не знали, що така родичка є в їхньому житті, і почали голос­но сміятися. Адже моя матір була такою потворою і вдягнутою бідно. Давня образа охопила все моє єство. Знову вона! Тепер хоче висміяти мене перед дружиною і дітьми?!

– Чого ти з’явилася? Що тобі треба? Вирішила налякати мою сім’ю? – шипів я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала, лише сльозинки покотилися щоками.

Минуло декілька літ. Я досяг ще більших успіхів. І коли зі школи отримав запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати.

Зустріч пройшла цікаво і весело, а перед від’їздом вирішив походити містом і, сам не знаю як, вийшов до свого старого будиночка. Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати померла, а перед тим просила передати мені листа. Я не дуже розчулився, навіть лист хотів викинути, не читавши, але все-таки розкрив той папірець.

«Здрастуй, синочку! Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливого дитинства. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала у твій дім. У тебе такі красиві діти, схожі на тебе. Бережи моїх внучат! Я їх зовсім не хотіла лякати. Ти, звичайно, не пам’ятаєш усього, але коли ти був зовсім маленький, трапилося нещастя, і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше нічим не могла допомогти. Ти всього досягнув сам, а я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам і пишалася тобою. І була щасливою. Твоя мама!»