Було колись

Зустрічі й розлуки. Так завжди у житті. Зустрічі часто й не повернути, а от розлук не оминути…

Іван знову й знову згадував Євпраксію, оте миле дівоче личко, що заполонило його назавжди. Дві тоненькі кіски. Такою і запам’ятав на все життя. Дорослу жінку, а то й бабусю якось важко пригадати, тільки й світлини допомагають. А отой світлий, зовсім юний образ ніяк не йде з-перед очей.

Зрозуміло, то була перша зус­­­тріч. А, як відомо, перше на­зав­жди залишається в пам’яті, не стирається й не забувається. Перше кохання спалахнуло між юними так швидко. Якими до­вги­ми видавалися уроки, якими короткими – перерви. Іван очей не зводив з дівчини, тож чимало уроків просто прослуховував, а вчитися залишалося тільки рік. Обраниця, зрозуміло, шарілася від його поглядів, бо розуміла, що хлопець постійно на неї ди­виться. Та й однокласники дав­но помітили, хоча вони й не кри...