ТИХІ КРОКИ Й МІЦНІ ОБІЙМИ

Його день розпочався буденно і звично: завивання будильника, гірка, як саме життя, кава й коротка мандрівка на роботу. Ну, як мандрівка? Потрібно лише здолати відстань від його будинку до сусідньої дев'ятиповерхівки та відчинити майстерню. Ото й усе.

У приміщенні було парко. За­душ­ливий запах шкіри, фарби, поліролі та застарілого поту від заношеного взуття висів у повітрі важкою сокирою. Необережний рух – і гепне в тім'я. Ярослав повідчиняв усі вікна, і з вулиці разом із потоками свіжого весняного повітря увірвався галас метушливого міста. Він зітхнув, розгорнув книгу записів. На сьогодні збіса багато роботи заплановано. Ще й та істерична пані прийде забирати свої чобітки. Щоразу знаходить причину, щоб посваритися. Після останніх присікань відправив жінку до іншої майстерні, ще й наголосив, що більше ніхто тут її не обслуговуватиме. Але минуло декілька місяців, і знову припхалася. Тицьнул...