«ТАТУ, НЕ РУБАЙ ВЕРБИ!!!»

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

17 жовтня 21:52

518

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Історія з життя

Вчепившись за рукав пошарпаної сорочки, Максимко намагався відтягнути батька від дерева. Грицько тільки-но замахнувся сокирою, як малий підбіг до нього і зі сльозами на очах закричав:

– Тату, не рубай верби!!! Там – пташенята, вони загинуть!

– Що ти хочеш, щоб я пташенят з верби знімав? – відштовхнув сина сердитий батько. – І ти туди ж зі своєю шляхетністю, весь у матір. А у світі не тільки благородні люди існують, світ жорстокий, сину, жорстокий! – і далі бубонів Грицько.

– То навіщо бути як усі? – уже плачучи, запитав син. – Невже не можна бути добрішим?

– Добрішим? А навіщо бути добрішим? Щоб так ото, як вона?..

Грицько не закінчив фрази. Сльози самі полилися з його очей. Він притягнув Максимка за руку до себе, і вони всілися на старому пні від нещодавно зрубаної сухої тополі.

– Ти вибач, синку, нелегко мені, ось я і злюся. А мама твоя, вона доброю була, навіть занадто доброю. Через ту доброту й милосердя самі ми тепер залишились, а мами немає.

Грицько пригорнув до себе сина і заплакав. Він плакав так, як не плакав жодного разу відтоді, як Галини не стало. Гарячі сльози текли неголеними щоками, зникаючи в густій щетині, а в самого перед очима пробігали події того жахливого дня.

***

– Усе, Грицю, корови подоєні, їжа на плиті, я побігла в поле. Максимка до бабусі завези і наздоганяй мене! – крикнула Галина й зачинила за собою хвіртку, що вела на город.

Її очі світилися радістю. А чому б їм не світитися? Люблячий чоловік, прекрасний синочок, злагода і достаток у сім’ї. Люди заздрили їхньому щастю, а Галина на це не зважала. Заздрила їй і колишня Грицькова дружина – Катерина.

Коли Катерина і Грицько розлучилися, про Галину ніхто й не чув, бо в селі вона з’явилася значно пізніше. Після того, як у сусідньому районі в них із матір’ю згорів будинок, хтось із далеких родичів запросив їх у село пожити в старій хаті, яка багато років пустувала. Так Галина й з’явилася тут. А потім жінка сподобалася Грицькові, та на той час вони з Катериною вже рік, як були розлучені. Що там у них сталося, Галина ніколи не допитувалася, та Грицько й сам ніколи не говорив із нею про свою колишню дружину.

Але село є село. Тут усім усе видно, як на долоні. Було видно й щастя Грицька та його молодої дружини. Люди тихо перешіптувалися, коли Галина проходила селом чи десь з’являлася в людних місцях:

– Яка гарна жіночка у Грицька: і вродлива, і працьовита, і матір його поважає й любить, як рідну. Не те що Катерина… От чого їй нормально не жилося, чого бракувало? Жила за Грицьком, як за кремінною стіною, а тепер ні жінка, ні дівка.

Катерина й сама весь час старалася вколоти Галину поганим словом, однак вона жодного разу не поскаржилася чоловікові. А коли живіт у Галини почав бути помітним, Катерина ще дужче розлютувалася: то в черзі штовхне її в живіт, то на роботі чаєм із травок почастує. Після тих чаїв Галина ледь не втратила дитинку, але не захотіла вірити свекрушиним словам про колишню невістку. Галина тільки змогла зрозуміти, що в Катерини ніколи не може бути дітей, тому вони з Грицьком і розлучилися.

Того ранку Галина зустрілася з Катериною і жінки удвох поспішали на роботу. Із сапами через плече, вони обидві крокували польовою дорогою, як раптом бачать: їм назустріч летить на великій швидкості комбайн. Галина відчула, що зараз станеться щось погане, а Катерина говорила і показувала рукою на лан буряків, коли щось із великою силою відштовхнуло її на узбіччя. Отямившись, Катерина побачила, як комбайн, залетівши в купу землі, зупинився… «А де ж Галина?» – подумала жінка.

Галина лежала посеред дороги у великій калюжі крові. Очі її були заплющені, але жінка ще дихала. У той момент і Грицько над’їхав. Катерина била Галину по щоках, щоб та отямилась. Галина на секунду розплющила очі, глянула на Катерину і промовила: «Не залишай Максимка... І Грицька… не залишай!!!».

Чоловік у втраті дружини звинувачував Катерину, проклинав її за те, що вона зосталася жива, бо життя їй урятувала Галина. Звинувачував і покійну Галину в тому, що могла вижити, та її ж доброта і згубила. Розуміла все й сама Катерина, тому нерідко частувала Максимка та Грицька домашніми стравами, прала їм одяг, допомагала першокласникові з домашнім завданням. Але Грицько не зміг знову впустити Катерину у своє життя. Там була лише Галя.

***

– Максимку, принеси драбину, знімай своїх пташенят з верби!

Грицько, витерши сльози, схопився за сокиру і замахнувся на сухий стовбур дерева.