СВАТАННЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

07 травня 23:57

471

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Життєва історія

У вітальні Човганів запала мовчанка. Ні, слава Богу, нічого лихого, а навпаки – радісна новина: Човган-син, що перепарубкував за місцевими мірками років на п’ять-шість, повідомив Човгана-батька і пишнотілу мачуху про свій намір одружитися. Звичайно, цього сподівалися з огляду на нічні телефонні розмови хлопця, коли повертався на вихідні з комерційного інституту, який закінчував. Підслухавши під дверима, мачуха дійшла висновку, що «сонечку», «зіронько» і «ягідко» – то вже близько до весілля, і поспішила нащебетати чоловікові... Той тільки знизав плечима, хоча інформацію намотав на вус, щоправда, згодом забув.

Мовчанка після слів «Ну, треба, тату і мамо… щось із тим весіллям робити» нагадувала телепередачу «Що? Де? Коли?». Принаймні Човган-старший перед тим, як озвучити свою відповідь, перебрав в уяві свиней, биків і домашню птицю на м’ясні страви до весільного столу, збудував подумки на городі весільну халабуду і навіть вирахував дату, до якої впорається з клопотами… Мачуха кидала погляди на обох Човганів, і коли їй увірвався терпець, сполохала мовчанку.

– А до сватів коли? Знайомитись…

– А ми… – в Човгана-батька розкрилилася фантазія, – влаштуємо сватання, як у давнину бувало…

Погодивши зі сватами цю вельми делікатну справу, Човгани з двома парубками-односельцями за три дні надвечір заїхали «Москвичем» на вимощене плиткою подвір’я. Поки цілувалися з моложавою і рухливою господинею й підстаркуватим господарем, парубки, буцімто знічев’я, пройшлися біля цікавих на сусідських воротах, поцікавившись, що то за люди, до яких сватається їхній друг Човган-молодший, і, задоволені почутим, миттю повернулися, щоб продовжити доручену їм місію.

– Наш лебідь, – розпочав парубок на ім’я Федір у найбільшій кімнаті, де накрили святково стіл, – літав і літав над лугами та полями, річками та озерами, милуючись чудовим світом, а одного разу зрозумів, що в його житті бракує… Як ви гадаєте, чого бракує? Підкажи, Василю, – штовхнув у бік «колегу».

– Лебідки! – доточив Василь і продовжив, поважно здійнявши палець, – ох, нелегко знайти лебедю пару! Куди тільки око не бігало – немає! Аж тут залетів сердечний в інститут комерційний, а там вона, лебідка його, крильми махає і махає – закликає глянути на неї! Таке й без окулярів не проґавиш.

– Не прибалакуй! – Човган-старший невдоволено завовтузився на кріслі.

– І зустрілися їхні погляди, – озвався знову Федір, – як зустрічаються небесні світила в нічному небі – величні та прекрасні, а все інше – темінь, бо що зрівняється з любов’ю, яка спалахнула між лебедем і лебідкою? Ніщо! Вирішив лебідь наш у гніздо лебідчине навідатися, поклонитися її рідним і просити, щоб відпустили в його небо – будуть щасливі удвох. Кланяйся, лебедю!

Тепер усі звернули увагу на Човгана-молодшого, і він, ніяковіючи, пошанував родину нареченої.

– Тож чи утішиться лебідь? – прозвучала бадьоро остання фраза Василя.

– Так! – моложаві руки господині сплеснули від задоволення.

Господар багатозначно мовчав, потім похитався на дивані і прорік:

– Якщо ви згадали старовину… Я також згадаю: не піде молодша заміж хутчіше від старшої… Сватайте старшу.

– Дякую, тату!.. – наречена, що стояла за спинами батьків, вибігла з кімнати.

Господиня потягнула господаря в коридор, де, зробивши вираз обличчя, який можна назвати гієна огненна, люто прошипіла:

– Ти що, старий йолопе, одурів? У якому столітті живеш? Посміховиська хочеш?

– Молодша поступиться старшій! – ще дужче наїжачився господар.

– Ага, бика до нас привезли: на тобі, бицю, не ту корову, а іншу! – господинині щелепи нервово засмикалися, – щоб тебе трафило, анахронізма клятого!

У цей час за святковим столом усі спантеличено переглядалися. Федір налив оковитої по вінця Човгану-молодшому.

– Пий, лебедю! Рятуйся від стресу!

Старша дочка господарів, збліднувши і заплакавши, також залишила гостей, щоб розшукати молодшу. За хвилину обидві сестри дивилися у вічі одна одній.

– Прости, – старшій було нелегко на душі, – я подивована… я відмовлюся і заспокою батька…

– Отакої! – молодша осідлала сарказм і ринула в наступ. – Батько добре бачить, що не зарадиш собі й зостанешся одинокою… Скільки разів тобі товкмачила: іди на дискотеку, а не сопи за книжками, одягни міні, а не броню монашки, не ховай очей, а полюй ними… Навчись заманювати, щоб не вирвався… І кого я повчаю – старшу на шість років сестру! Не соромно такою нікчемою бути?!. А сьогодні нікчемі жениха подавай! Ні, не віддам, бо потрібен мені самій, не так просто було захомутати його…

Повернувшись до столу, господарі застали жваву розмову, яка відразу припинилася. Кілька пар очей уп’ялися в їхні обличчя.

– Прошу панство повечеряти і лягати спати, – поспішив перехопити ініціативу господар, – ранок над добою зверхник!..

Човган-старший і його пишнотіла дружина, нервово пошептавшись пів години, стихли у відведеній їм кімнаті навпроти вітальні. Човган-молодший, Федір і Василь вибрали варіант «у сусідів». Путня розмова в них не клеїлася, тому пішли прогулятися селищем.

– Укради, Човгане, наречену, та й годі! – заметушився з порадою Федір, – майбутній тесть у поліцію не побіжить.

– Укради! – підтримав Василь і вихопив поглядом із гурту місцевих парубків знайомого. Махнув заклично рукою і подався назустріч. Довго розмовляли наодинці, жестикулювали і реготали. Наприкінці розмови Василів знайомець чомусь спохмурнів…

– Разом навчаємося в політехнічному… – Василеві пояснення, коли повернувся, не втрапили до вух друзів – і Човгана-молодшого, і Федора сповнювали емоції… Несподівано поряд різко загальмував «Опель»: машину занесло, і Човган-молодший відчув удар у стегно. Скрикнувши від болю, махнув рукою переляканому шоферові.

– Усе гаразд. Житиму. Довези до нічлігу…

Василя і Федора занепокоїв стогін друга уві сні. Хоч і заборонив будь-кому повідомляти про травму, тихцем вибралися у двір і постукали у вікно нареченої. Невдовзі сестри, що ночували разом, нахилилися над Човганом-молодшим.

– Тхне горілкою… – молодша скривилася, як середа на п’ятницю, – годі штукарства: якщо напоїли, – без комедії…

– Як ти можеш так! – дорікнула старша молодшій, чий тупіт стихав за порогом, а потім торкнулася лагідно травмованого.

– Володю, прокинься: я допоможу тобі.

Ліки і компрес старшої дійсно втихомирили біль. Володимир розглядав рятівницю за доброго світла: схожа, дуже схожа на його наречену – таке ж красиво округлене підборіддя, тонкі привабливі губи, класичний грецький носик і великі виразно-загадкові очі… Але у ній більше… дівочої щемності… серця… Вона, здається, ровесниця… Якось тьмяно, ніби фіалка з-під торішнього листя, пробивалося Володимирове почуття до сестри нареченої. Тільки… навіщо воно: наречена на третьому місяці вагітності. Завтра повідомить про це її дивакуватому батькові і… грайте, музики, весільний марш…

Василь і Федір мовчазно спостерігали за Володимиром і його рятівницею. Перший помітно хвилювався: не йшла з голови розмова з одногрупником із політехнічного. Чому здригнувся, почувши, кого сватають? Чи немає тут якого зиґзаґу?

– Федоре, – шепнув, – а гайда мого знайомця за шкірку брати…

Зранку всі моторно зібралися у святково-застільній вітальні. Човган-старший приготував повчальну промову, пишнотіла відшліфувала декілька кілких реплік… Човгану-мододшому уявлялася реакція присутніх на його повідомлення… Сестри ховали очі одна від одної. У господаря хати боліла голова від нічної опери, яку влаштувала йому господиня… Василя і Федора мучила невідомість і, нарешті, вони усміхнулися… Василевому одногрупникові з компанією.

– Прошу в господарів руки і серця молодшої дочки, вона носить моє дитя… – промимрив новоспечений жених, який іще не встиг добре протверезитися після нічної гулянки.

Господарі і Човгани оторопіли. Господиня мимоволі сіла в тарілку з холодцем, яку забула на лаві, її, занадто вночі відспіваний, а тому не дуже тямковитий чоловік, важко дихаючи, вичавив із себе:

– Проси старшої!

– Не треба! – схопився Човган-молодший, – старшу віддайте за мене!

«Москвич» Човганів повільно викотився з подвір’я. На задньому сидінні до свого лебедя тулилася лебідка з великим серцем… Їм було тісно в салоні. Вони прагли в небо, щоб окреслити в ньому перший життєвий круг, подарований провидінням…