СМАКИ І СПОГАДИ ЛІТА

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Анна ПІНЧУК

22 липня 13:26

503

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

З поштової скриньки

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Літо… Час легких квіткових суконь, подорожей, польових букетів, полуденної спеки і неймовірних смаків. Якщо навесні природа оновлюється, цвіте і буяє, то влітку вона вже щедро обдаровує нас своїми плодами. Полуниця, малина, абрикоси, персики, кавунчик! А ще неймовірні салати, зелень, ароматні городні огірочки, помідори й багато всього смачного, корисного, літнього. Неможливо по-справжньому прожити літо, не відчувши його смаків. Літо – це пора гурманів, невтомних кулінарів, закоханих у смачну й різноманітну їжу.

Так сталося, що літо – це її найулюбленіша пора року. Ця любов почалася ще в дитинстві й супроводжує її все свідоме життя. Може, причиною того стали морські подорожі чи пригоди з друзями, якими був сповнений кожен день під час канікул. Або її день народження, який припадає на початок серпня. Все правильно, але це ще не все. Літо – улюблене, бо смакує поособливому, бо відчувається щоразу як щось неймовірне, швидкоминуче й тому таке цінне. Чим же смакує її літо?

Усе починається в дитинстві, в селі у бабусі, під час літніх канікул. Щойно вони з батьками зійшли з автобуса на маленькій зупинці посеред Миколаївської траси. До села ще три кілометри. А їй уже смачно пахне. То аромат трав і степу, який лише готується зустріти обідню спеку. В степу прокидається почуття свободи й легкості. Батьки також це відчувають, тому всі троє бадьоро крокують асфальтованою дорогою в напрямку села. Вітер і сонце в обличчя, а на душі так весело та приємно. Село зустрічає їх гарненькими білими хатками та пишними садами. Сезон абрикос і вишень у самому розпалі. Здалеку видніються обліплені соковитими плодами важезні гілки дерев. А ось уже й показався з дороги бабусин город, її гордість і праця. Акуратна межа з кущів кукурудзи, чималий шмат землі, засаджений картоплею, а он там майорять кущі помідорів. Гармонія і лад.

Вона несвідомо пришвидшує крок, бо хоче зайти у двір першою, так було завжди. Ось уже поворот на бабину вулицю і перший будинок скраю – наш. Гарний сад, де ростуть вишні, сливи, абрикоси, в глибині видніється декілька яблунь і груш. Вона звертає на під’їзну доріжку й бігом влітає в прочинену спеціально для неї хвіртку. Завжди ця хвіртка відчинена до її приїзду, така традиція.

Подвір’я порожнє, назустріч їй вилітає маленький песик Дружок. Лащиться, стрибає біля неї, засумував малий розбишака. На подвір’ї неймовірний аромат. Двері літньої кухні прочинені, й звідти линуть звуки апетитного шкварчання, щось смажиться.

Вона мить стоїть непорушно, вдихає аромати квітів, що ростуть біля будинку, впереміш із пахощами чогось смачного. А потім голосно гукає:

– Бабо! Я вже тут!

На її гукання бабуся виходить із літньої кухні й міцно обіймає дівчинку, цілує і розглядає. Давно ж не бачились, іще з осені. Бабуся одягнена у квітчасту сукню, а поверх неї – новенький фартух. Зачіску прикриває легка хустинка в жовту квіточку. Олександра Григорівна хоч на кухні, хоч на городі хотіла мати гарний і доглянутий вигляд.

– Внучечко, сонечко моє! Як виросла! І схудла, – зауважила бабуся.

– Геть не годували тебе на тому морі? Ох, знала я, що в таборі дитину нормально не нагодують!

Соня знала, що сперечатися з бабунею немає сенсу. Мама ще насперечається до від’їзду. Батьки якраз наздогнали дівчинку і зайшли у двір. Олександра Григорівна обійняла доньку і зятя.

Із глибини двору показався дідусь. Кремезний і сильний дідо був схожий на велетенський дуб, який рукамивітами може захистити від усього на світі. Дівчинка кинулася назустріч, щоб обійняти дідуня.

Так почалася друга частина її літнього відпочинку, канікули в селі. Наближався час обіду. Бабуся з мамою накривали на стіл у дворі, як завжди літньої ясної пори. Поставили його за літньою кухнею, під розлогим кущем бузку. Дідусь із татом винесли стільці з будинку. Столик був накритий пастельного відтінку скатертиною. І на ньому ледь вмістилося все те «трошки», що бабуся наготувала до приїзду дітей і онуки.

Свіженький запашний борщик зі своїх городніх овочів у парадній супниці. Кабачки, смажені кільцями, а зверху змащені сметанкою із часничком та кропом і накриті кільцем помідорчика. Бабусині котлетки, салат із капусти та огірочків і ще багато чого. Але увагу дівчинки привертає таріль, на якій акуратно викладена чимала гора запашних, рум’яних, ароматних і таких гарних та апетитних дерунів. Бабуся готувала їх нечасто, тільки влітку, з молодої картоплі. Мама цієї страви чомусь не готувала, хоча дуже любила бабусині дерунчики.

Повсідалися за стіл. Чималий кущ бузку, хоч уже і відцвів, але сидіти в його затінку було так приємно. У дворі гуляв ледь помітний вітерець. Соня відчувала неймовірний голод і бажання скуштувати всього потроху. Але насамперед деруни. Бо це любов. Дівчинка виклала в себе на тарілці три акуратні запашні оладки, щедро змастила їх домашньою сметанкою, а бабуся ще й рубленою петрушкою присипала. Ідеальний літній обід. Ну, майже ідеальний. Соня кладе на тарілку ще три ложки салату з рожевих помідорів, цибульки та кропу, приправлених сіллю, перцем і неймовірно запашною соняшниковою олією. Домашня олія, не якась там «Олейна», виготовлена з насіння, яке зібрали з полів соняшнику довкола села. Дівчинка їсть спокійно, не квапиться, смакує кожен шматочок. Хрумка скоринка дерунчика і ніжна сметанка, неймовірний смак городніх соковитих помідорів із цибулею, олія додає пікантності страві. Цікаво, чи є ще у світі місце, де так само смачно? Правду каже бабуся: «Таким у таборі не нагодують!». Це не просто їжа. Це все створило літо, посаджене і вирощене, приготоване з любов’ю для найдорожчих людей.

Обід добігає кінця. За столом усі ситі й дуже задоволені. Десятирічна Софійка пильно спостерігає за дорослими. Вони ніби всі помолодшали за мить. Мама з татом знову стали підлітками, а бабуся і дідусь – турботливими батьками, які щиро раді своїм дітям.

Бабуся тим часом заходилася розпитувати онуку про відпочинок у таборі на узбережжі Азовського моря. Олександру Григорівну цікавить геть усе. Уклад табірного життя породжує в бабусі щире несхвалення:

– Це ж треба, дитину будити о сьомій і відразу бігти на руханку!? А сніданок! Схудла в таборі наша Сонечка!

Бабусине дитинство припало на війну і голод. Тому свою любов до рідних вона звикла виявляти відгодовуванням і кулінарними подвигами. От і зараз те саме. Бабуся наливає онуці третю склянку ягідного компоту з вишень і червоної смородини. Цукру в ньому геть мало, бо вишні ці надзвичайно солодкі й соковиті. Компот так смакує! А бабуся промовляє далі:

– Завтра ліпитимемо пиріжки! Сонечко, хочеш пиріжечка?!

– А з чим? – запитує онука, хоча вже знає відповідь.

Абрикоса за двором горить багрянцем від великої кількості плодів на вітах. Бабуся підтверджує здогади дівчинки. Завтра будуть пиріжки з абрикосами. Не просто пиріжки, а неймовірні, легкі, невагомі, із соковитою абрикосовою начинкою. Це літнє смачне диво, яке залишає спогади на все життя.

Коли Соня виросла й стала дружиною і мамою, в неї теж з’явилися свої особливі літні страви і традиції. Щось вона придумала сама, щось запозичила, а дещо взяла зі спогадів дитинства. Бабусі вже давно немає поряд, але її деруни з молодої картоплі, пиріжечки з абрикосами, ягідний компот і багато всього онука відтворює щоліта для своєї родини. Літо таке швидкоплинне, його треба смакувати й відчувати.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!