Історія з життя

Коли я тільки переїхала до своєї оселі в маленькому селі Ель-Хаджиб, першою, з ким познайомилася, стала моя сусідка Шèйма. Вона була єдиною молодою жінкою. Решта – пенсіонери. Тоді я ще мало розуміла арабською і зовсім нічого не говорила, тільки «Салам алейкум», але Шейма зуміла знайти до мене підхід. Вона знала кілька слів «італьяно». Небагато, але нам вистачало, щоб пояснити одна одній найважливіше. Вона першою привіталася до мене, гукнувши через город «бон джорно», і мені стало так тепло від того вітання на чужій, на той час, мені землі, що я готова була її обійняти.

На вулиці, крім мого будинку, було ще зо тридцять, але постійно там проживає тільки чотири-п’ять родин. Усі інші – дачники і приїжджали лишень у вихідні або влітку, аби бути ближче до моря. У Шейми була дочка Несрін. Красиве дівчатко років п’яти з густим кучерявим волоссям, якого Шейма ніколи не розчі...