ПРІОРИТЕТИ

Анабель зачинила за собою двері й нарешті полегшено зітхнула. Здається, цього разу поталанило. Дорогою згадала криві погляди Геннадія – скривилась. Хоч як би там було, а виправляти треба негайно, інакше всі старання останніх місяців коту під хвіст.

Скинула туфлі на височезних підборах, пожбурила їх у куток. Услід за ними полетіла сукня. Так легше. Жодного шмаття. Пішла до кухні, налила собі цілу склянку холодного вина, вмостилась на підвіконні. Місто внизу простягнулось, мов великий живий килим. Притулилась чолом до вікна і заплющила очі. Усереди­ні закипала злість. Ну от чому, чому це трапилось тоді, коли вона майже досягла своєї мети?! Треба терміново рятувати ситуа­цію, бо інакше доведеться все розпочинати з нуля. А цього так не хотілось!

Вечір був розкішним. Спочатку – опера, тоді – ресторан у центрі, отой модний, дорогий, назви якого Анабель ніяк не мог­ла запам’ятати. Та й не потрібні їй...