ПОВЕРНЕННЯ АФРОДІТИ

Ярина неспішно йшла вулицею передвечірнього міста. Залишила дім, де почувалася зайвою, і крокувала в невідомість з єдиним бажанням – загубитися в натовпі, де ніхто тебе не знає, де всі одне одному чужі, а отже, і тебе не болять їхні біди, і їм байдуже до твого лиха. Так, то був отой стан, коли тобі не хочеться ні уваги, ні людської цікавості й навіть найщирішого їхнього співчуття. Що дивно, зоставатися зі своїм стражданням наодинці також не прагла: ту стадію вже пройдено, і тепер вона бажає простору, в якому й сама хоче розчинитися, й біль свій втратити.

Сонце ще не встигло повністю сховатися за обрій, і будинки та дерева палали в його багряно-золотавому світлі, малюючи неймовірно гарний та урочистий пейзаж. Натомість у душі Ярини панувала суцільна темрява. Цей різкий контраст між зовнішнім світом і тим, що мала всередині, ще більше змушував її страждати. «Здається, всі навколо насолоджуютьс...