ПОТРІБНІ ЛЮДИ

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Ранок видався похмурим, що буває в серпні на морському узбережжі доволі рідко. Небо затягло важкими сіро-сизими хмарами, які лише зрідка пропускали маленькі сміливі промінці сонця. Скидалося на те, ніби сонечко натякало на свою присутність, свою скору перемогу над хмарним безмежжям.

Море ж вирувало і жило окремо. Вітер підганяв сині пінні хвилі до берега, жбурляв в обличчя поодиноким відпочивальникам свіжий солоний морський бриз. Годинник показував уже по шостій, тому широкий піщаний пляж був майже порожнім. Декілька спортсменів, які бадьоро бігли пляжем, кожен у своєму темпі, тітонька, яка вигулювала малого песика, і дівчина років двадцяти.

Вона стояла і дивилася на хвилі, дихала на повні груди, вдивлялася у хмарну пінну далечінь. Вітер дмухав на неї прохолодними солоними бризками, від чого її засмаглі плечі та руки вкрились сиротами. Обличчя було мокре і солоне, чи то від бризу, чи то від сліз, які непроханими краплин...

Дякуємо!