ПОГАНИЙ СПАДОК

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

(Продовження)

Аліса сяяла від щастя: вона нарешті отримала роль у серіалі, хоч і другорядну. Це було те, про що Аліса мріяла. Але коли Славко взяв до рук сценарій і побачив прізвище помічника режисера, його обличчя змінилося. Славко раптом згадав, що це колишній хлопець Аліси.

– Ти нікуди не поїдеш, – відрізав чоловік, жбурнувши сценарій на стіл. – Ти отримала цю роль лише тому, що твій Микола там працює. Я забороняю тобі зніматися. Починаєш кар’єру через ліжко? І скільки їх у тебе було?

Аліса, не тямлячи себе від образи та несправедливості, вигукнула:

– Як ти можеш таке казати? Ти був моїм першим чоловіком, а з Миколою в нас нічого не було. Яке ліжко? Як тобі могло таке взагалі спасти на думку?

Аліса не стрималася і дала йому ляпаса. У кімнаті запанувала важка тиша. Славко повільно повернув голову, його очі потемніли від люті. Він схопив дружину за руку і процідив крізь зуби:

– Запам’ятай, це твій останній вибрик. Я твій законний чоловік і маю знати все: де ти, з ким і що робиш. Якщо я хоч на хвилину буду невпевнений у твоїй вір­ності, ти дуже сильно про це пошкодуєш.

Тремтячи від страху й обурення, Аліса схопила сумочку і вибіг­ла з квартири. Жінка поїхала на дачу до батьків, де могла нареш­ті дати волю сльозам. Саме там її знайшов батько, Максим Іванович, який повернувся після вихідних по наукову доповідь, яку забув. Вони сіли на веранді, і Аліса, не в змозі більше тримати все в собі, розповіла батькові про патологічні ревнощі Славка, про його тотальний конт­роль і про ту жахливу погрозу, яку він кинув їй в обличчя перед від’їздом.

Батько слухав надзвичайно уважно, не перебиваючи, лише його пальці міцніше стиснули край столу. Коли Аліса закінчила, чоловік подивився їй просто в очі та твердо сказав:

– Доню, послухай мене. Жодна людина у світі, хоч ким би вона була, не має права змушувати тебе робити щось через силу. Ти – вільна особистість. Якщо відчуваєш, що цей шлюб став для тебе в’язницею, чини так, як підказує тобі серце. Ми з мамою завжди будемо на твоєму боці. Рідною для нас є ти, а не він. І ніхто: ні чоловік, ні будь-хто інший – не сміє тобі погрожувати чи принижувати твою гідність. Хочеш, я поговорю зі Славком?

– Ні, дякую, татку, не треба. Я сама.

Ці слова стали для Аліси справжнім порятунком. Вечір вони провели разом, Максим Іванович вирішив того дня не повертатися в місто. Вони розпалили камін, приготували гарячий шоколад, влаштувалися на великому дивані й почали дивитися старі різдвяні фільми, які Аліса любила ще з дитинства.

У ці хвилини під тріск дров у каміні вона нарешті відчула себе в безпеці, ніби знову стала маленькою дівчинкою, яку ніхто не може скривдити. Але десь глибоко всередині все одно сидів холодний страх перед завтрашнім днем, адже вранці Аліса мала повертатися до Києва, де на неї чекали знімальний майданчик і чоловік, який перетворився на чужинця. А те, що вона не відмовиться від ролі, Аліса вирішила твердо. Ніхто і ніщо не стане їй на заваді.

Наступного дня на зйомках Аліса зустріла Миколу. Вона намагалася триматись упевнено і думати лише про роботу. Микола теж поводився надзвичайно стримано, він бачив, що Аліса засмучена, проте не ліз у душу з розпитуваннями. Коли зйомки нарешті закінчилися, на місто вже опустилася ніч, і лише тоді Аліса з жахом побачила на екрані телефона десятки пропущених дзвінків. Славко не лише телефонував, а й надсилав повідомлення, щоб дізнатися, де вона перебуває.

Коли Микола запропонував підвезти її, Аліса погодилася, але через страх, що це може побачити Славко, попросила висадити її за два квартали до їхнього будинку, щоб не провокувати в чоловікові нового спалаху гніву. Аліса йшла темним подвір’ям, і кожен шурхіт здавався їй кроками Славка, який вийшов подивитися, коли та з ким вона повертається додому. Але, як на диво, вдома царював спокій. Чоловік був улесливий, ніжний, просив в Аліси пробачення. Та чомусь від його турботи жінці ставало ще моторошніше.

А Ольга після візиту до сина з невісткою почала дедалі частіше згадувати перші роки подружнього життя з Геннадієм. І що більше жінка про це думала, то страшніше їй ставало, адже отой момент, коли її син накинувся на Алісу, нічим не відрізнявся від того, як поводився її чоловік, коли спалахи агресії були неконтрольованими і не мали очевидної причини.

Аліса ніколи не приховувала, що ще не готова стати матір’ю, говорила це і батькам, і Ользі. Славко теж був присутній під час цих розмов. І ніколи не заперечував, Ольга була впевнена, що він підтримує Алісу в тому, що вона хоче розвиватися творчо і працювати за обраним фахом. Отож те, що Аліса приймала контрацептиви, не мало бути для Славка чимось несподіваним, а тим паче породжувати в ньому таку агресію. Ольга завжди боя­лась, що син стане схожим на батька не лише зовні, бо гени часом сильніші і за виховання, і за кохання, і за розум. Геннадій був тираном і патологічним ревнивцем, а Славко ще й бачив його ставлення до дружини, яку він «виховував» кулаками і всіляко принижував. Ольга завжди уникала розмов із сином про батька, і, може, дарма. Треба було розповісти, як вона страждала. Але жінка так раділа, що Геннадій зник з їхнього життя, що воліла не те що не говорити, а й не згадувати про нього. Ольга знала, що він давно помер, коли Славкові не було ще й чотирнадцяти років. Вона отримала листа з військової частини, де служив Геннадій, він вкоротив собі віку: скористався табельною зброєю і вистрілив у скроню. Жінка так і не наважилася розповісти про це синові.

Ольга навіть здивувалась, коли отримала цього листа: вони були давно розлучені й не підтримували зв’язку. Все стало зрозуміло, коли з нею зв’язалися нотаріуси. Геннадій заповів усе своє майно синові. Спершу Ольга хотіла відмовитися від спадку: не хотіла нічого від чоловіка-тирана, але Максим та Світлана переконали подругу, що варто добре подумати і в будь-якому разі не відмовлятися від матеріальних речей, які згодом можуть стати в пригоді синові, який за деякий час подорослішає.

Виявилося, що Геннадій мав квартиру та машину. А оскільки Славко на той момент був неповнолітнім, Ольга підписала всі потрібні папери від його імені. Славкові пояснила, що це заповіт на квартиру, у якій вони мешкають. Підліткова байдужість і спрямованість на цілковито інші, значно цікавіші для нього речі відіграли свою роль, хлопець не вникав, і Ольга швиденько продала нерухомість у Сумській області, а також машину, отримані кошти вона поклала на депозит, про який не розповіла синові.

Коли було весілля Славка й Аліси, Оля хотіла розказати синові, що в нього є спадок від тата, і віддати йому гроші, але не могла підібрати вдалої нагоди, адже як поєднати новину і про смерть батька, хоч яким би він був, і про спадщину?

Максим зі Світланою наполягали, щоб подруга відразу розповіла синові про смерть батька та про спадок, але Ольга не змогла переступити через себе, через свою неприязнь до чоловіка. А потім не раз шкодувала, що вчасно цього не зробила…

Тепер, ставши свідком сварки сина з Алісою, Ольга перелякалась. Вона молила всіх святих, Пресвяту Богородицю й ангелів-охоронців, щоб це була перша і остання така сварка в молодій родині, щоб син принаймні був запальний тільки на словах, щоб не підіймав руки на не­вістку, адже жінка любила її як рідну.

Ольга завдячувала власним життям Світлані та Максимові, і думка про те, що її син може нашкодити дитині її найкращих друзів, лякала жінку. Вона розривалася між бажанням поговорити із сином і тієї ж миті відправити Алісу до її батьків. Ольга вже передбачала розвиток подій, але дуже хотіла вірити, що помиляється.

Аліса ж відчувала, як її життя перетворюється на небезпечний танок на лезі ножа, де на одному боці був обов’язок і родина, а на іншому – непереборне прагнення мати справжнє почуття. Аліса щиро не хотіла сваритися зі Славком і руйнувати шлюб. Вона всіма силами намагалася знайти спільну мову зі Славком, який був для неї не просто чоловіком, а й наче її частиною, людиною, яку вона знала фактично з народження, що донедавна була її найкращим другом. Але його раптові спалахи люті дедалі більше лякали Алісу. Вона не хотіла розповідати про це матері, та й батькові на дачі розказала лише загально про свою біду. Бо знала, як сильно батько її любить і як він може відреагувати на кривду доньки. Проте серцю неможливо було наказати, і хоч як би Аліса переконувала себе у відданості чоловікові, у своєму коханні до нього, у тому, що його ревнощі – це доказ його кохання, вона помічала, як зникають з її душі ніжність, прив’язаність до нього. Аліса відчувала себе невдячною, картала себе за дитячу безвідповідальність, але те, інше почуття, що несміливо розквітало в серці до Миколи, змушувало її не нехтувати жодною нагодою побачити його чи поспілкуватись із ним.

Щоразу, коли з’являлася змога зустрітись із Миколою на знімальному майданчику, Аліса йшла туди, навіть якщо не мала в цей час зміни. Вона вигадувала безглузді причини для чоловіка, нібито щось забула або потребує допомоги костюмерів, аби бодай на мить побачити Миколу, серце якого так само тягнулося до неї.

Фатальний крок було зроблено, коли Аліса погодилася на пропозицію Миколи піти в кав’ярню, що була у дворі інституту. Це стало символічним поверненням у часи, коли все було простіше, коли вони були молоді та безтурботні. За кавою з круасанами Аліса та Микола провели години, обговорюючи мрії про театральні постановки й нереалізовані амбіції. Час для Аліси зупинився, і лише о десятій годині вечора, глянувши на годинник, вона відчула крижаний жах. Молода жінка усвідомлювала, що запізнення спровокує черговий напад ревнощів у Славка. Микола наполіг на тому, щоб підвезти її до дому. Аліса погодилась, але знову попросила висадити її за декілька кварталів від її будинку. З важким серцем та передчуттям неминучої грози, вона переступила поріг квартири.

Там пахло цигарками. Віднедавна у Славка з’явилася звичка – курити просто в кімнаті. Аліса мимоволі закашлялася. Вона неодноразово просила чоловіка не робити цього, не курити у квартирі, але скидалось на те, що він робить тепер усе всупереч Алісі, мовляв, ти не дослухаєшся до моїх прохань, то чого я маю дослухатись до твоїх? Аліса зайшла, роззулася, помила руки й побачила, що в спальні горить тьмяне світло. Вона зайшла всередину.

– Привіт, – тихо мовила жінка.

Славко читав книжку. Він підняв погляд:

– Привіт. Ти взагалі з годинником товаришуєш?

– Вибач, трошки затрималася на студії, – відповіла Аліса.

– На якій, цікаво, студії тебе так затримали? – запитав чоловік холодним тоном.

– Славку, не починай.

– Я телефонував туди. Твоєї зміни сьогодні взагалі не було. То я хотів би дізнатися, скажи на милість, де ти була?

– Я зустрічалася з…

– Я знаю, з ким ти зустрічалася, – перебив він. – Ти зустрічалася з Миколою. Не треба мене зараз обманювати, дивися мені в очі!

– Славку, не говори зі мною таким тоном, – спробувала захиститися Аліса. – Я не твоя річ, я твоя дружина. І я нічого поганого не зробила. Так, ми з Миколою випили кави, ми трішки заговорилися, згадували…

– Цікаво, що ж ви згадували? – вигукнув чоловік. – Можливо, те, що він тебе покинув?

– Та яке це має значення? Коли це було! – вигукнула Аліса.

Але Славко вже її не чув. Він був завівся з півоберта, йому хотілося з’ясовувати стосунки тут і зараз. У якийсь момент Алісі стало по-справжньому страшно, і вона швидко пішла до ванної кімнати, зачинившись там. Чоловік миттєво підскочив і почав люто стукати у двері:

– Алісо, відчини! Відчини, я тобі сказав!

– Я хочу прийняти душ, – тремтливим голосом промовила вона.

– Ти прийматимеш душ тоді, коли я тобі скажу!

– Славку, ти себе чуєш? Не починай... – вона стала вмовляти його не чіпати дверей.

Проте Славко взявся виламувати їх із силою. Аліса в пориві відчаю дістала телефон з кишені й швидко написала тітці Ользі: «Якщо можете, врятуйте. Ситуація вийшла з-під контролю. Мені страшно». Аліса зрозуміла, що Славко зараз виб’є двері, і вирішила, що краще відчинити самій – можливо, так вдасться його втихомирити.

Але коли Аліса відчинила, Славко відразу схопив її за волосся і силоміць потягнув до великої кімнати. Аліса кричала, верещала:

– Що ти робиш?! Та як ти смієш?! Відпусти, мені боляче…

Однак чоловік іще сильніше стиснув і накрутив на руку її довге волосся:

– Я тебе, суко, навчу, як зраджувати чоловіка. Ти в мене пробачення проситимеш на колінах! Мало ти мені крові випила своїми чоловіками? Слухай, Славцю, слухай… І про Колю, і про Вітю, і про Пєтю з Васею… Нікого не забув? Крутила переді мною хвостом, а сама носом вертіла від мене. Я тобі не такий?! Усе життя я для тебе не той!!!

Чоловік жбурнув із силою дружину на долівку. Аліса боляче вдарилася колінами об підлогу, але Славко не зупинився. Підійшов і з розмаху ногою вдарив її в живіт. Аліса скрутилася від нестерпного болю і почала благати чоловіка не робити цього. Вона зрозуміла: він озвірів не на жарт, отож, щоби зберегти собі життя, варто зізнаватися навіть у тому, чого не робила, й просити пробачення.

– Славку, пробач мені! – заридала Аліса. – Я не мала рації. Я думала, що потрібна Миколі, але він мене залишив, знову обманув... Немає кращого за тебе. Я дуже помилялася…

– О, дійшло до тебе, шльондро? – процідив він крізь зуби.

Чоловік підняв її обличчя за підборіддя, дивлячись просто в очі, а потім з розмаху вдарив. З губи та носа потекла кров. Аліса перелякалась, але продовжувала грати:

– Славку, я народжу тобі дітей, скільки ти скажеш. Я буду найкращою дружиною, я не даватиму більше приводу для ревнощів. Ти будеш пишатися мною. Хочеш, я покину свою роботу? Я не буду більше зніматися, не буду акторкою, буду домогосподаркою...

– Звісно, ти все це робитимеш, – промовив Славко з оскалом. – Але це буде після того, як я тобі дозволю, а не тоді, коли ти того хочеш.

Скільки тривало це катування, Аліса не знала. Вона втратила відлік часу. Чоловік регулярно підходив і бив її – то по нирках, то по голові, то в обличчя. Жінка час від часу непритомніла, і тоді він відливав її холодною, крижаною водою. Приводив до тями і продовжував…

Вкотре непритомніючи, Аліса почула протяжний дзвінок у двері. Хтось прийшов…

Коли Аліса розплющила налиті свинцем очі, то побачила, що лежить на ліжку в лікарняній палаті. Горіло тьмяне світло. Біля Аліси сиділа тітка Ольга, у якої теж було закривавлене обличчя. Навколо метушилися лікарі, а молода жінка знову відчула, як провалюється в забуття. І було марево чи, може, сон, і вона в білій сукні на сцені, і Славко з букетом квітів, з яких стікала кров… І Микола, до якого Аліса бігла, але його забрала руда… Жінка хотіла гукнути Миколу, сказати, що кохає його, але відчула, як їй затулив рукою рот… її чоловік.

Аліса розплющила очі тільки наступного ранку, ніби виринула з пітьми, й побачила перед собою знову тітку Ольгу. Батьків поруч не було. Боліло все тіло, Аліса не мала сил навіть поворухнутися.

– Тітко Олю, що зі мною? – ледь чутно запитала вона й раптом розплакалася.

Ольга міцно тримала Алісу за руку, її очі теж були повні сліз.

– Дитино, пробач мені! Прости, що віддала тебе в руки такому тиранові, – благала жінка. – Якби ще декілька хвилин, він би просто тебе вбив. Мені немає прощення, і йому теж…

– Тітко Олю, тільки не розповідайте батькам… – прошепотіла Аліса.

– Я вже сказала... – зітхнула Ольга. – Я так завинила перед тобою, перед ними… Це я винна. Це я народила звіра… – жінка зайшлася плачем. – У Славка був такий батько, який колись мало не вбив мене… Якби не Максим зі Світланою, я б просто померла того дня. Ти ніколи не знала цієї історії, я її нікому не розповідала. Гени – така річ… Хоч як би ти від них утікав, вони тебе наздоженуть... Я все життя берегла Славка, як могла. Але сова не виведе сокола… Мені здавалося, я виростила чуйного сина, який вміє любити й оберігати жінку... Я не знаю, що я зробила не так. Він – звір. Я проклинаю той день, коли його народила… – Ольга з відчаєм подивилася Алісі в очі. – Єдине, про що прошу, дитино, – через суд домагайся справедливості, щоб Славко до тебе навіть не підходив.

– Тітко Олю, про що ви зараз говорите? – розгублено запитала Аліса.

– Він не дасть тобі життя, дитино. Не дасть. А я буду свідчити. Чуєш? Я буду свідчити проти Славка…

Пізніше приїхали батьки. Алісі здавалося, що вона потрапила у фільм жахів. Інколи жінка не вірила, що Славко, її Славко міг так учинити… Проте реальність швидко повертала до тями: два місяці в лікарні, численні гематоми, забої, пошкоджені внутрішні органи, струс мозку.

Після лікування Аліса повернулася додому. Вона боялася виходити на вулицю, батьки навіть забрали в доньки сім-карту, щоб Славко не міг їй зателефонувати. Але за декілька днів на порозі з’явився Микола… Він прийшов, бо в Аліси були зобов’язання перед знімальною студією. Та, побачивши жінку, він просто опустився на коліна і почав цілувати їй руки:

– Не пробачу, ніколи собі не пробачу! Це я винен, це я допустив, що з тобою таке сталося.

– До чого тут ти взагалі? – здивувалася Аліса.

– Якби я тебе тоді не образив, якби не вчинив так по-дурному, ти б не погодилася на заміжжя зі Славком. Я завжди кохав тільки тебе…

Аліса відсторонилася:

– Вибач, я не готова до цієї розмови. Я боюся любові. Одна «любов» мене вже мало не відправила на той світ. Людина, яка присягалася мені у вічному коханні, мало не вбила мене.

– Розумію… Вибач, але знай, що я чекатиму… Стільки, скільки треба, скільки ти скажеш…

***

Суд був важким. Славкові заборонили наближатися до Аліси, дали три роки умовно та призначили штраф, але вирок був доволі м’яким, оскільки це було перше його правопорушення. На суді Алісі вистачило сміливості поглянути Славкові в очі, вони палали ненавистю. Він стискав у руках папери так сильно, що аж побіліли кулаки.

Цей погляд помітила й Ольга, після суду вона запропонувала Алісі радикальний вихід.

– Він не дасть тобі спокою, – сказала жінка, простягаючи їй конверт. – Тут
30 тисяч доларів. Це твій порятунок. Бери гроші і їдь за кордон. Туди, де Славко тебе не дістане. Розпочни життя з чистого аркуша. Візьми ці гроші – це моя спокута, моя вдячність тобі…

– Звідки у вас такі гроші? – здивувалася Аліса. – Я їх не братиму… Вони ваші.

– Ні, дитино. Це гроші, які дадуть тобі шанс на життя. Я знаю, що кажу... І пам’ятай: ніколи, ніколи не озирайся назад і не вір більше моєму синові, хоч що б сталося в житті.

За два місяці Аліса та Микола виїхали до Великої Британії. Вони починали все з нуля… Пліч-о-пліч. Спершу просто як друзі… Але з тією різницею, що Аліса більше не боялася.

Ранок був холодним і дощовим. Славко влетів до квартири матері, навіть не знявши взуття. Його дихання було важким, переривчастим, а очі – почервонілими від безсоння. Ольга стояла біля столу, міцно стискаючи в руках старий рушник. Вона чекала на цей візит, і водночас боялась його, але все ще сподівалась, що Славко отямиться.

– Де вона, мамо?! – Славко закричав так, що затремтіли шибки на вікнах – Де Аліса? Я знаю, що тобі відомо, куди вона зникла.

Жінка підійшла до сина, намагаючись зазирнути йому в очі, які колись були такими рідними.

– Славку, суд заборонив тобі наближатися до Аліси…

– Я тебе ще раз запитую: де вона?

– Синочку, опам’ятайся... – голос її здригнувся, і перші сльози покотилися щоками. – Подивися на себе! Що ти із собою робиш? Ти ж губиш свою душу, Славку. Благаю тебе, зупинись, поки не запізно!

Славко раптом замовк. Його плечі опустилися, він важко видихнув і затулив обличчя руками. Тієї ж миті Славко опустився на старий табурет і несподівано для самого себе заридав – гірко, по-дитячому.

– Я не знаю, мамо... – крізь сльози видавив він із себе. – Не розумію, звідки це в мені. Це… це… воно ніби зсередини мене спалює. Я кохаю Алісу, розумієш? Люблю так, що дихати не можу. Але коли бачу її, хочу зламати, підкорити, щоб Аліса належала лише мені. Це сильніше за мене. Мені страшно, мамо...

Ольга сіла поруч із сином, обережно поклавши руку на його плече. Їй здалося, що це той момент, коли його ще можна врятувати.

– Славку, дитино моя, – шепотіла жінка, теж вмиваючись сльозами. – Кохання – це не клітка. Ти маєш знайти в собі сили… Відпусти Алісу. Відпусти її із серця, дай їй жити спокійно, і ти сам нарешті знайдеш спокій… Ти ще молодий, ти зможеш розпочати все з чистого аркуша. Просто відпусти цей біль, дозволь Алісі піти...

Слова «відпусти її» спрацювали як детонатор. Сльози в очах Славка миттєво висохли, а погляд знову став скляним і холодним.

– Відпустити? – процідив він, повільно підіймаючись. – Ти теж за неї? Ти хочеш, щоб Аліса була з іншим? Щоб вона сміялася з кимось іншим, поки я тут гнию від болю? Ти її мати чи моя?!

Славко почав навісніти. Лють, яка щойно здавалася приборканою, вибухнула з новою, неконтрольованою силою. Він почав трощити все навколо: посуд полетів на підлогу, стіл перекинувся. Ольга намагалася перехопити його руки, благала зупинитися, але він уже нічого не чув. В один момент Славко схопив важку чавунну сковорідку, що стояла на плиті, і з усієї сили вдарив матір по голові.

Ольга впала на підлогу, ніби підкошена. Удар був смертельний… Славко завмер, дивлячись на те, що накоїв. Ольга лежала на боці, і на її обличчі раптом з’явилася дивна, майже неземна усмішка. Жінка знала: Аліса в безпеці. Вона встигла. Її смерть була ціною за свободу тієї дівчинки, яку вона так любила…

Епілог

Якось Світлані наснилася Ольга. Вона була щаслива. У блакитній сукні, вона йшла вулицями Києва назустріч подрузі. Світлана прагнула обійняти Ольгу, але їй не вдавалося… Ольга, ніби марево, зникала щоразу, коли вона до неї наближалася.

– Подруго, я нарешті знайшла своє місце. Основне, що Аліса в безпеці. Якби з нею щось сталося, я б не пробачила собі. Не хвилюйтеся за мене, так мало статися. Моя доля. Вона таки наздогнала мене… А ти незабаром станеш бабусею… – гукнула вона наостанок і зникла назавжди.

За декілька місяців батьки і справді отримали звістку з Британії: Аліса вагітна. Про смерть Ольги та долю Славка, який після цього опинився у в’язниці, їй вирішили не повідомляти… Тепер в Аліси було нове життя.

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії