ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ!

Елька ніколи не плакала, хоч це було трохи дивно, зважаючи на її вік. А було Ельці лише сім років, і ходила вона до другого класу. Чи, точніше, мала б ходити, якби в селі була школа. Але школи в селі не було, бо воно потрохи помирало разом зі своїми мешканцями. Ото тільки вчора поховали бабу Теклю, а минулого тижня – бабу Олену. Відспівали обох як годиться, пом’янули добрим словом і навіть по чарці за упокій душ та Царство Небесне для небіжчиць випили.

У селі була своя церква і навіть свій панотець, який правив, що­правда, лише тоді, коли дозволяв запущений ра­дикуліт, але у сповіді та похоронах ніколи ні­­кому не відмовляв, навіть якщо не міг розігнутись і ледве переставляв ноги, опираючись на ціпок та тримаючись з ос­танніх сил за дяка.

За покійниками в селі не пла­кали, бо наймолодшому, вічному сільському парубкові Юрасю, який навіть замолоду обходив усіх жінок не те що десятою, а й двадцятою дор...