ПАСКА БАБУСІ КАТЕРИНИ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

14 квітня 22:25

561

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історія з життя

Майже рік минув відтоді, як бабуся Катерина відійшла за межу. Добра жінка, зі щирою душею та з відкритим серцем, берегиня великої родини, вміла господиня, турботлива мама й бабця, вона назавжди залишилась у серцях своїх рідних. Сумували й тужили за нею діти та онуки… Але життя не закінчувалося, і біль утрати з плином часу притуплювався, залишаючи по собі світлі спогади, такі ж добрі, якою була й бабуся Катерина.

Чи не найбільше сумувала за бабцею онучка Олена. Бо ще змалечку між ними існував якийсь невидимий, але дуже міцний духовний зв’язок. Дівчина й зовні як дві краплі води була схожою на бабцю, і звички бабусині перейняла. Члени їхньої чималої родини завжди казали, що Оленка – це не донька своїх батьків, а дитина бабусі Катерини. Воно й недивно, адже все дитинство та шкільні роки дівчина провела у бабусі в селі. Там і до школи ходила, а коли вступила до університету, за першої ж нагоди поспішала повернутися до бабусиної хати, до рідного порога, до найріднішої, найближчої людини.

Але торік бабці Катерини не стало. Олена вже не так часто навідувалась у село. Тужливо було дівчині від порослої травою стежки, від тиші, що густим киселем зависла на подвір’ї, від спогадів, що обсідали, як мухи, коли переступала поріг бабусиної хати.

Намагалася приїжджати в село тільки з рідними: з батьками чи сестрою, з тіткою, дядьком чи з двоюрідними братами, аби тільки не самій, аби лишень не залишатися наодинці зі спогадами.

Сумно було Оленці й від того, що не зможе познайомити з бабусею Юрка. Дівчина була впевнена, що старенькій він обов’язково сподобався б – двадцятивосьмирічний симпатичний хлопець, її новий співробітник, а віднедавна – й коханий наречений. Олені хотілося, щоб ці двоє, такі любі серцю, були знайомі… Але… Дівчина лише могла розповідати Юркові про те, якою чудовою була бабуся Катерина, та показувати світлини, з яких усміхалося її світле та привітне обличчя…

З наближенням Великодня в Оленчиній сім’ї почали жваво обговорювати, здавалося б, банальне, а проте дуже вагоме питання – хто пектиме паски. Адже щорічно це робила лише бабуся Катерина. Думали-гадали недовго. Оленчина мама впевнено сказала:

– Звісно, буде найкраще, якщо паски спечеш ти, Оленко. Ти єдина знаєш, як це робила бабуся Катерина, адже мама тільки тебе допускала до цієї майже святої справи.

– Так, – підтримала маму молодша Оленчина сестра Ніна й жартома додала: – До того ж це до тебе приїде Юрко зі своїми батьками. То зможеш похвалитися своїм умінням!

Олену ж це лякало. Бо спостерігати, як пекла паски бабця, – одне, а спекти їх самій, та й ще на всю чималеньку родину, – зовсім інше.

Тож чесно зізналася:

– Боюся... А раптом я не зумію?

Рідні не зважали на Оленчині слова, адже знали, що дівчина не зможе відмовити їм.

Так і сталося. Олена ще трішки повагалася, а тоді згадала, як бабця замішувала тісто, її усміхнене, майже блаженне обличчя, ніжні руки, вуста, які, ледь ворушачись, промовляли молитву. Згадала залиту сонцем і щебетом пташок кухню в старій сільській хаті, гарячу піч і той солодкий аромат пасок, який стелився аж на подвір’я. Згадала вже готові паски: однаковісінькі, високі й пухкі, жовті, як сонце, а такі смачні, що й не порівняти ні з чим… Урешті сказала мамі:

– Це велика відповідальність, але я спробую. Сподіваюся, не підведу вас. – А тоді звернулась до Ніни, вже жартома: – До того ж ідеться про Юрка та його батьків. Це ж мій наречений!

Усі дружно засміялися, а потім Оленка вже серйозно повідомила:

– Але пектиму я в бабусиній хаті…

Так і сталося. Напередодні Великодня Олена з мамою та сестрою приїхали в село.

«Паску потрібно пекти у Чистий четвер, – згадувала Оленка повчання бабусі Катерини, яка залюбки ділилася з онукою таємницями смачної випічки. – Коли пектимеш паску, пам’ятай про те, що в домі має панувати спокій. Перш аніж приступити до замішування тіста, одягни чисту білу сорочку. Замішуй тісто з чистими й світлими думками… І молися – також щиро й від душі…».

Спогади про бабцю додали Олені натхнення, а ще віри в те, що все вдасться і вона обов’язково спече смачні, такі, як колись бабуся, паски.

Щоб мама й Ніна не заважали, не метушились, запропонувала їм прибрати в садибі. Ще й наказала, як свого часу бабуся Катерина, таким же серйозним, але водночас добрим тоном:

– І не думайте сидіти склавши руки! Бо якщо в хаті сидітимуть під час випікання пасок, то й паски «сядуть», тісто не підніметься…

Пов’язавши поверх білого халата такий же білий фартушок, узялася чаклувати. На столі лежала розгорнута кулінарна книга бабусі Катерини. Як і щороку напередодні Великодня, крізь відчинене вікно долинав щебет пташок, було чути, як про щось весело розмовляють мама зі сестрою; сонячні промінці падали на підлогу, застелену бабусиними килимами, на стару дерев’яну лаву; в печі потріскували дрова. Олена спокійно змішувала складники… Борошно, молоко, дріжджі, масло, олія, яєчні жовтки, сіль, цукор, родзинки… Мимоволі в душі народжувалася молитва: щира, як ніколи раніше. Молитва-подяка Богові за все: за цей день, за сонце й за квітучий садок, за ці щасливі хвилини, за голубе небо й дивовижний світ навколо… І найбільша подяка – за бабусю Катерину, за те, що вона була в її, Оленчиному, житті.

Навіть не помітила, як швидко та натхненно замісила тісто. Поверх нього долонею зробила знак хреста. І відчула, що бабусина душа зовсім поряд, на відстані простягнутої руки, спостерігає за нею, своєю любою онучкою, і задоволено хитає головою. Пишається своєю ученицею. Оленка радісно всміхнулася невидимому силуету, на хвильку відволіклась і тихенько промовила:

– Бачиш, бабусю, я тепер зовсім, як ти. Печу паски для всієї родини!

І навіть по-доброму, якось по-дитячому наївно запишалася…

Рівним бабусиним почерком у кулінарній книзі було виведено: «Верх паски перед випіканням прикрасити з тіста: укласти хрест як символ терпіння Христа, між раменами хреста укласти з тіста пташки-зозульки як символ довголіття. Навколо – колоски як символ урожаю».

Усе так і зробила. Ще раз прочитала молитву й поставила паски у піч…

Спекти гарну паску вважають чи не найважливішою подією на Великдень. Із того, якою вона вийде, можна судити про долю всієї сім’ї. Олена вже не хвилювалась, якими будуть її паски. Знала, що вони обов’язково вдадуться! Впевненості додавало те, що пекла їх за бабусиним рецептом і під її пильним невидимим наглядом…

* * *

За великим великоднім столом зібралася велика Оленчина родина. А ще й довгоочікувані гості – Юрко та його батьки. У великодньому кошику красувалася духмяна паска, жовта, як сонце, велика й пухка… Оленин батько дбайливо розламував її та роздавав присутнім. Після дружної молитви всі залюбки куштували великодній хліб, який спекла Оленка.

А дівчина, ледь стримуючи сльози радості та гордості за себе, дорослішала на очах, ставала зовсім схожою на улюблену бабцю Катерину – берегинею своєї великої родини й нової власної сім’ї.