ОДИН ДЕНЬ – БАГАТО ЧИ МАЛО?

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

19 жовтня 21:59

437

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Життєва історія

Один день із життя. Так мало. Але його Євгенія трепетно береже в пам’яті. Та якщо чесно, то таких дорогих серцю днів було в її ще тоді молодому житті три. Перший, коли востаннє бачила батька, другий – брата, а третій – чоловіка. Ті дні, проведені з кожним із них, закарбувалися у свідомості юної Євгенії назавжди, згодом ставши своєрідним тавром.

Чи можна було подумати, що той день стане останнім? Більше таких не буде. Звісно, будуть й інші дні, та без дорогих серцю людей. Той один день, коли батько, рішучий і водночас схвильований, забіг до оселі, сповістивши, що йде на фронт, став для Євгенії першим ударом. Промайнула думка: а ще ж і чоловік, і брат. Вони теж підуть воювати, гнатимуть ворога…

Рідне місто Київ тепер не так вабить Євгенію. Зруйновані будинки, постійне очікування небезпеки. Що буде з її донечкою, зовсім крихіткою? За себе вже й не переживала. Мати стала мов хмара, в тривозі очікуючи неминучого. Брат ще й повноліття не досягнув… Другий такий останній день був проведений з коханим чоловіком. До останньої хвилини він приховував, що йде захищати рідну землю, здобувати для людей жадану перемогу. Спочатку чоловік працював і вдень, і вночі, оскільки їхнє виробництво забезпечувало воїнів боєприпасами. Але потім вирішив, що він буде потрібніший там, де бої. Його непокоїло лише одне – як він залишить дружину і маленьку доньку? Тому того останнього дня, проведеного разом, чоловік оточив своїх дівчат теплом і любов’ю…

Жінка не може без сліз пригадувати, що той день був останнім, проведеним із ним. Більше вона ані батька, ані чоловіка не побачила. Так і залишилися вони вічно молодими… Загинув батько, загинув і чоловік. Та тут інше лихо – молодь вивозять до Німеччини. Бачте, там своїх замало. Нікому працювати. Хоч як ховався брат, усе ж таки потрапив у списки тих, кого мають забирати. Переживали і за Євгенію. Вибух, що зруйнував не один будинок на їхній вулиці, спонукав жінку до втечі. Хотіла, щоб і мати йшла з нею. Та несподіване руйнування їхнього багатоквартирного будинку змінило все життя жінки. Пам’ятає, скільки людей тоді загинуло. Як рвонуло. Крики, плач. Тоді не стало й матері.

Того пекельного дня брат наказав їй бігти. Супроводжував її з дитиною, рятував від небезпеки. По черзі несли дівчинку на руках. Пробиралися крізь хащі. Минали не одне село. І тільки в одному, де було начебто спокійно, спинилися. Який довгий осінній день був. Як багато подій... До того ж трагічних, що рвуть на шматки душу. Прихисток надала одна немолода жінка, до якої брат постукав пізнього вечора. Дитина плакала. Всю їжу з невеличких вузликів з’їли дорогою. Йшли цілий день. Господиня добре їх прийняла і сказала, щоб залишалися. У селі тихо. Брат, зрозуміло, був іншої думки: Євгенія і племінниця залишаються. Куди до Києва повертатися? Того будинку, в якому жили, немає. Він не наражатиме на небезпеку сестру. А сам повернеться, бо його шукатимуть…

Прокинулася Євгенія із самого ранку, а брата й слід охолов. Навіть не попрощався. Значить, іще повернеться. Та не повернувся, ні за день, ні за тиждень, ні за багато років. Так і загубився його слід. Певно, роздумувала, потрапив-таки на вимушену чужину, а можливо, пристав і до воїнів. Може, й загинув. Так і не дізналася жінка про брата, який для неї залишився зовсім юним. Жорстока війна, що забрала в неї родину, зоставивши її з маленькою дитиною саму в зовсім чужих людей, які тоді, по суті, стали їй рідними, розділивши з нею весь біль втрати. Той день, проведений із братом у дорозі, був у їхньому житті останнім. Один лише день, але спогад гріє душу все життя.

За декілька десятків кілометрів від місця свого народження Євгенія прожила довге життя. Та таки жінка пройнялася життям сироти з маленькою дитиною, видала її заміж, засватавши за одного із сільських хлопців, який повернувся з війни. Але без ноги. Народилося в сім’ї ще троє дітей, які надзвичайно дорожили любов’ю батька й матері до них, дітей. Пам’ятають, як мати часто розповідала про Київ, про вибух, про те, як долала з братом зловтішні кілометри, лише б урятуватися. На її тендітні плечі тінню війни лягла гіркота, розлучивши назавжди з рідними й коханими людьми. І без вороття…

День очікування – довгий день у боротьбі. У полоні. Важкий, довгий день. Чого вартий один день для воїна, коли важливо не втратити, а зберегти?.. Один-єдиний день із життя. День, що змінює долі людей. День перед вічною розлукою. Один такий день у житті молодої людини. Багато чи мало? Звісно, зовсім-зовсім мало. Та якщо серце протягом усього життя довго-довго пам’ятає, то можна сказати, що один такий день – багато, бо це віддаль усього життєвого шляху.