«НЕ ДО ЖАРТІВ…»

Різкий звук нахрапом висмикнув Ольгу з теплого затишку сну. Однією рукою протерла заспані очі, іншою намацала на столику телефон.

– Кому там не спиться суботнього ранку, ще до шостої? Сподіва­лася, хоч у вихідні відпочину… Хіба ж дадуть?

Глипнула на екран. Брови підстрибнули вгору.

– Доброго раночку, братику-вовчику! – майже сердито видихнула. – Сам не спиш, то й іншим не треба? Ти ще б о третій ночі зателефонував!

– Ну, ми з тобою не чужі, й ти мені не інша! – Володимир смачно реготнув. – Рідна кров як-не-як… І взагалі, хто в селі о цій порі спить? Не маєш роботи?

– Та яка робота? Я ж тут на курорті. З боку на бік перевертаюся, а господарка сама себе порає, город сам засівається. Не встигне до травня, то ти приїдеш допо­магати…

Молод...