Історія з життя

Він втупився у правий кут кімнати. Там – диван, акуратно застелений покривалом з великими червоними квітками, збоку стара табуретка, на ній стосик газет із пожовклими сторінками, на стіні – килим, теж із червоними квітками й дивними візерунками-стеблами, на ньому – образ Матері Божої Марії. 

Марії… 
Марія… 
– М а р і є…
Старий чоловік голосно зіт­хає, видихає ім’я, на яке вже ніхто ніколи не відгукнеться в цій квартирі:
– Маріє.
Легенько смикаються руки на старечих колінах. Не холодно, просто від пустки, самотності, від невідворотності кінечності життя, від усвідомлення безповоротної втрати, від цокання годинника і запаху серцевих крапель беруть дрижаки. Хоче стиснути пальці в кулак, але марно. Сил нема.
Він дивиться у правий кут кімнати – годину, дві, три… Днями й тижнями, які стають довгими місяцями. Без неї.
– Маріє… – зітхає стар...